Доба середньовіччя – це досить тривалий історичний період,
надзвичайно насичений подіями в культурному житті людства. Термін
середні “середні віки” виникає в Італії ХV-ХVІ ст. Деякі італійські
гуманісти під цим терміном розуміли період глибокого занепаду
європейської культури, втілення догматизму, релігійного фанатизму,
придушення свободи особистості. Період виразного домування
середньовічної культури у Середземномор’ї умовне поділяють на три
основні етапи: Раннє Середньовіччя – ІV-VІІІ ст.; Зріле Середньовіччя – ІХ-ХІІ ст.; Пізнє Середньовіччя – ХІІІ-ХV ст. Найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя стали християнська релігія і церква. В
архітектурі нові риси починають складатися з ІVст., коли виникають типи
храмів, принципово відмінні від своїх античних попередників, -
видовжені й часто поділені на поздовжні внутрішні площі церковні
базиліки (з грецького “царський будинок”, за античності базиліки
будували як цивільні приміщення громадського призначення) і поруч з
ними центричні купольні споруди, квадратні або круглі (ротонди), що
виконували функції баптистеріїв (хрещалень) або мортиріїв (місць
поховання або лише поклоніння певним святим, переважно, мученикам).
Оскільки західна архітектура раннього Середньовіччя перебувала в
занепаді, провідну роль в архітектурному будівництві відіграло
візантійське зодчество, що з VІ-VІІ ст. активно поширювалося і на
Заході. З V ст. форми і способи побудови храмів починають усе більше
варіюватися і ускладнюватися. До нашого часу збереглися кам’яні й
цегляні храми V-VІ ст., в яких спостерігається значне розмаїття форм і
планів при збереженні настрою зовнішньої монументальної суворості, яка
ефективно контрастує з розкішшю образотворчого та декоративного вбрання
інтер’єрів. Шедеври серед прямокутно-купальних базилік є храм Святої
Софії в Константинополі )532-537, архітектори – Анфімій з Тралл та
Ісидор з Білета, з ХVІ ст. – мечеть Айя-Софія, сучасний вигляд та
інтер’єр). Величезний купол зведено на чотирьох масивних стовпах
за допомогою парусів (елементів конструкції у вигляді вигнутих
трикутників). Вагу центрального купола частково приймають складні
системи напівкуполів і колонад. Мистецтво середньовіччя прийнято
називати готичним, тому, що готика – це пошук синтезу між архітектурою,
живописом і скульптурою. Є такі знамениті готичні собори – Собор
Паризької Богоматері (будівництво розпочато 1208 р.), Шарстрський (1260
р.), Амєнський (1258 р.), Кельнський (1248 р.), Страсбурзький (1276
р.), Міланський. Будівництво, добудова і часткова реконструкція
більшості готичних соборів нерідко тривали протягом століть. З
часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль:
монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами,
приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних
зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря,
розташованого на узвишші. Все, разом узяте, повинно демонструвати
церковну могутність, велич духовного кліру і породжувати в людині
усвідомлення вчасного безсилля і нікчемності. У другій половині
ХІІ ст. на Заході, перш за все і північній Франції, народжується інший
архітектурний стиль – готичний. Для готики характерне устремління
споруди вгору за рахунок гострих стрімчастих шпилів, у стінах –
величезні вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом. Численні
гостро конусні арки, багатство скульптур, пишних оздоб – усе це
надавало готичним соборам (Кафедральний у Львові, собори в Амєні,
Парижі, Кельні) динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття.
Готичний стиль використовувався і в світських будовах. Таким
чином, у надрах середньовіччя була нагромаджена величезна
духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського
генія в часі Відродження і Реформації.
| 
