Державний архітектурно-історичний заповідник "Софійський музей"
міститься в центрі Києва. На території заповідника, площа якого
становить 5 гектарів, розташований чудової краси ансамбль пам'яток
українського зодчества XI-XVIII століть. Найціннішою спорудою
заповідника є Софійський собор - всесвітньовідома пам'ятка архітектури
і монументального живопису XI століття. Він велично височить у центрі ансамблю. Київська
Русь досягла вершини своєї могутності у часи правління князя Володимира
Святославича (978-1015 рр.) та його сина Ярослава Мудрого (1019 - 1054
рр.). У 988 році за князя Володимира Великого на Русі було
запроваджено християнство, що мало велике значення для дальшого
розвитку феодальних відносин, зміцнення єдності держави, піднесення
культури, розширення політичних і культурних зв'язків Київської Русі з
Візантією та іншими. Із запровадженням християнства в Давньоруській
державі почалось інтенсивне будівництво кам'яних християнських храмів.
До їх створення залучалися кращі будівельники і художники свого часу,
використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми
прикрашалися настінними розписами, кам'яним різьбленням, ставали
справжніми творами мистецтва. Під час побудови першої кам'яної
церкви в центрі Києва - Десятинної (989-996 рр.) -князь Володимир
Святославич значно збільшив і укріпив територію міста. За часів сина
Володимира - Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво.
Територію міста було розширено більш як у 8 разів і обнесено новими
оборонними валами. У цей же період збудовано митрополичий храм -
Софійський собор, який став головною монументальною будовою міста. У
літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що
його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор
було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо
Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли
кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії
було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише
Софійський собор і руїни Золотих воріт- парадного в'їзду в древній Київ. Назва
собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в
перекладі означає "мудрість". Присвячений "мудрості християнського
вчення", собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі
християнство і феодально-князівську владу. Збудований як головний,
митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і
культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії "посадження"
князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору
збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена
Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За свою
багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування,
часткові руйнування, ремонти і перебудови. В один з найважчих
періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана
Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на
руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він
втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим
храмом. Протягом XIV-XV століть киянам доводилося вести боротьбу
проти литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар,
які спустошували містограбіжницькими набігами. У 1416 році Київ
розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році - Менглі-Гірей У
XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах загарбання
українських земель, поневолення і насильственого окатоличування
населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка
ставила мету об'єднати православну і католицьку церкви під главенством
римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію
православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком
занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей,
загинуло багато настінних розписів. У
ЗО-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав
Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було
частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев'яні
монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною
огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського
архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була
цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не
тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів.
Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку
можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності
випалювання цеглини мали різні відтінки - від темно- червоного до
світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали
склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі,
облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам
особливого колориту. У
ЗО-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав
Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було
частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев'яні
монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною
огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського
архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була
цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не
тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів.
Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку
можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності
випалювання цеглини мали різні відтінки - від темно- червоного до
світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали
склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі,
облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам
особливого колориту. XVII століття ознаменоване
національно-визвольною боротьбою українського народу під керівництвом
Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією.У 1654 році
кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення
Переяславської ради. У
XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне
будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі
Софійського монастиря. Через два роки почалося за указом Петра І
спорудження нових кам'яних будинків навколо собору.Будівництво тривало
по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню
(пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського),
монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В
архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору
після поновлень знаходимо характерні риси української барочної
архітектури XVII-XVIII століть. В цілому даний архітектурний комплекс цікавий, самобутній і потребує глибокого подальшого дослідження і пошани.
|