Вступ: Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного
господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне
уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про
основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля,
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки .
Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою
проблемою. Практичне відображення екологічності тісно
пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів
природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну
між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих,
організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже
гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого
критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання
держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного
стану, держава також повинна закласти основи глобального
еколого-економічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між
іноземними партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради
виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .
Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні
проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення:
вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди.
Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний
на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття.
Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати
державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних
проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий
природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті
індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для
впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід,
проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить
важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця
проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану
глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем:
економічних, соціальних, екологічних. Попри різні проблеми,
все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні
розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року
економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення
спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом -
на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу
формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким
екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою
національної і глобальної безпеки. Виходячи з цого в Україні розроблені
“Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає
не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми
їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики
України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому
екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує
стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду
в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення
цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і
управління природокористуванням та охороною природи, екологічною
безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним
вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено
правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено
економічний механізм природокористування, у відповідності з
міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо
забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона
природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки
збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка
забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку
суспільства. ПЛАН 1. Cучасний екологічний стан України 2. ПРОМИСЛОВІСТЬ 3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 4. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ 1. Cучасний екологічний стан України. Нинішню
екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що
формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними
законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України.
Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких
перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш
екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України
притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій,
впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим"
способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим
за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та
економічних механізмів природокористування та без урахування вимог
охорони довкілля. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень
екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації
довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,
повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у
тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали
десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей,
зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує
вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.
Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно
гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами.
Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними,
економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію,
яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. 2. ПРОМИСЛОВІСТЬ Головними
причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є: застаріла
технологія виробництва та обладнання, висока енергомісткість та
матеріаломісткість, що перевищують у два - три рази відповідні
показники розвинутих країн; високий рівень концентрації промислових
об'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високою
концентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних
природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем
водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих
природоохоронних об'єктів; відсутність належного правового та
економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно
безпечних технологій та природоохоронних систем; відсутність належного
контролю за охороною довкілля. Металургійна промисловість, що включає
чорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також
суміжні допоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих
галузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерел забруднення
досягають 38 відсотків загальної кількості забруднюючих речовин. Вплив
підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього природного
середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної
кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук. У
ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних
виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел
водопостачання. У відкриті водойми хімічні підприємства скидають
щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або недостатньо очищених стоків.
Хімічна промисловість - одна з основних галузей, де утворюються у
великих обсягах відходи, значна кількість яких - токсичні. Підприємства
нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля
вважаються об'єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є
потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі
порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної
ситуації. Деякі об'єкти забруднюють довкілля і за нормальних умов
роботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами. 3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО Сільське
господарство України - найбільш природомістка галузь, що має могутній
природно-ресурсний потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів
сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому
числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів
природних кормових угідь - сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У
сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9
млрд. куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В
розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 гектара
сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у
середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25
гектара. Розораність сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків,
а в ряді регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені
малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові
землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка території, то її
сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а рілля - 26,9 відсотка.
Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у
середньому по Європі. Основними причинами низької віддачі земельного
потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала
відсутність реального власника, помилкова стратегія максимального
залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія
обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції,
невиважена цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем
ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін,
внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький
науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації
меліоративних систем, недосконала система використання і внесення
мінеральних добрив та невиконання природоохоронних,
комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів. Якісний стан
земельного фонду постійно погіршується. В окремих районах, де проведено
осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня грунтових
вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення -
підтоплення і засолення грунтів, деградація чорноземів, що призвело до
негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні
України. Нині 14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються
еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є
солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод
загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях
спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за
20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в грунтах
України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка. Розвиток різних форм власності
та господарювання на землі без суворого і надійного державного
екологічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів,
брак відповідної законодавчої бази призводять до споживацького
ставлення до землі. Використання у великій кількості мінеральних
добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом з промисловим і
радіаційним забрудненням може ще більше ускладнити екологічну ситуацію
в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну
стійкість агроландшафтів. 4. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ Багаторічна енергетично-сировинна
спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості
України поставили її в число країн з найбільш високими абсолютними
обсягами утворення та накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у
1996 році становив 700 - 720 млн. тонн. Скорочення обсягів виробництва,
яке спостерігалося у більшості галузей економіки протягом 1991 - 1996
років, суттєво не позначилося на загальній ситуації щодо утворення
відходів. За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території
України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн, що в
розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн. Відходи
нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів, відвалів, різних
звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить близько 160 тис.
гектарів. Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної
промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час
розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення
корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину цих
обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки сировини. З
урахуванням сучасного технологічного рівня переробки відходів в Україні
серед загальної кількості відходів, що утворюються щороку, реальну
цінність становлять 410 - 430 млн. тонн. Утилізується лише третина
загальної кількості відходів. Це свідчить про значні ресурсні резерви.
Проте протягом 1992 - 1996 років спостерігалася стійка тенденція до
зниження обсягів використання відходів (щорічно в середньому на 20
відсотків менше порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш
високими темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового
виробництва. Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не
впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до
переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові та
деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому
екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії
високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових відходів,
але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього часу не
збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки токсичних
промислових відходів, немає належним чином організованої системи
збирання, зберігання та видалення токсичних відходів, відсутні техніка
та обладнання для переробки відходів будівництва і комунального
господарства. Недостатні норми адміністративної та кримінальної
відповідальності за порушення правил збирання, зберігання,
транспортування та використання промислових та інших відходів.
Однобокість екологічної політики виявляється також у недостатньому
екологічному контролі за масовим використанням деяких інших відходів
(фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів тощо). Це - додаткове джерело
забруднення природного середовища.
|
