Головний постулат Тибетської медицини:

„Все що оточує нас може використовуватись як лікарство”. Очевидно, ми повинні приймати це майже буквально. Тибетці створювали ліки з сирої рослини, тварини і мінеральних матеріалів.

Згідно із Світовою Організацією здоров'я, одна із кожних п’яти осіб хто користується сучасними ліками страждає від негативних побічних ефектів. Старовинна медицина не мала ліків які були б токсичними чи мали різко виражені побічні ефекти. То є одна із їх основних переваг.

Наші попередні, але далеко не повні оцінки показують що Тибетські лікарі використовували майже 3,000 природних цілющих субстанцій. Юти описують лише 114 одних мінералів. Вони включають багато цінних металів і каменів: золото, срібло, смарагд, перли і т.д. Думали, наприклад, що золото продовжує життя, залізо допомагає лікувати кров і очні хвороби, а мідь – хвороби легенів.

Комахи і молюски широко використовувались. Лікарі вчили використовувати майже всі частини вбитих тварин – від мозку і сухожиль до скажемо так, „щипка попелу з спаленого серця зайця”. І між іншим, такий попіл міг вміщувати окислені мікроелементи, необхідні для пацієнта, але все те, звичайно, необхідно було перевірити скурпулозно науково. Відомо що Тибетська медицина прийшла добровільно щоб грати роль першокласника в медичній школі. Вона допомагала сучасній медицині в лікуванні різних хвороб. І серед компонентів комплексу сумішей ми зосереджуємось на лікарських рослинах. Різноманітні трави були описані у наших нових лікарських книгах. Ці книги також позначають які трави у нашій країні можуть заміняти Тибетські трави, що не ростуть у нашій країні. На сьогоднішній день десь 50 Тибетських ліків вивчається. Але величезна безодня все ще розподіляє багато тисяч експериментів скерованих на тварин із використанням (вжитку) Тибетської медицини в лікуванні людства.

Стародавні тибетські лікарі зважали на величезну важливість щодо індивідуальності кожного організму.

У цьому зв’язку ми муситимемо детально розробити багато „коректуючи факторів”, котрі займуть, звісно, час.

Але ми зобов’язані робили це за головною заповіддю Тибетської медицини, яка збігається з першим правилом традиційної медицини: „Не зашкодь”.

Підготувала: Зеленюк О.М.

І. Шкіра і мускули

Тіло покрите шкірою. Тканина має зовнішній шар епітеліальної тканини і внутрішній сполучної тканини. В сполучній тканині є кровоносні судини і нерви. Якраз внизу шкіри є шар утворений з сполучної тканини. в деяких місцях цей шар сполучає шкіру від мускул. В цьому шарі можна побачити підшкірний жир, котрий називають з'єднувальнотканинна кора. Шкіра і ця з’єднувальнотканинна кора формують захисне покриття для мускул, кісток і внутрішніх органів. Мускули сформовані масою мускульних клітин. Мускули утримуються разом сполучною тканиною. В нашому тілі є кровоносні судини і нерви. Вони забезпечують мускули. Покриття кістки утворюється із жилавої сполучної тканини. Її називають надкісниця. До неї мускули прикріплені, прямо чи непрямо, за допомогою щільної зв’язки названої сухожиллям. Коли мускул скорочується точки прикріплення щільно зведені.

Підготувала: Зеленюк О.М.

Tibetan Medicine

The chief postulate of Tibetan medicine: "Everything that surrounds us may be used as medicine".

Apparently, we should take this almost literally. The Tibetans made medicines from raw plant, animal and mineral materials.

According to the World Health Organization, one out of every five persons who use modern medicines suffers from negative side effects. Ancient medicine had no medicines that were toxic or had pronounced side-effects. That is one of its main advantages.

Our preliminary, hut far from complete, estimates show that the Tibetan doctors used some 3,000 natural curative substances. Chjudshi describes 114 minerals alone. They include many precious-metals and stones: gold, silver, emerald, pearls, etc. It was thought, for example, that gold extended life, iron helped treat blood and eye diseases, and copper — diseases of the lungs.

Insects and mollusks were widely used. The doctors learned to use nearly all parts of killed animals — from the brain and tendons to, lets say, "a pinch of ash from the burned heart of a hare". And by the way, such ash can contain oxidized microelements necessary for the patient, but all that, of course, needs la be scrupulously tested scientifically.

It is known that Tibetan medicine has volunteered to play the role of a first-former of a medical school.

It helped the modern medicine in treating different diseases. And among the components of complex compounds we are focusing on medical herbs. Various herbs were described in our new medical books. These books also indicate which herbs in our country can be substituted for Tibetan herbs that do not grow in our country. At present some 50 Tibetan medicines are being studied.

But a huge abyss stilt separates the many thousands of experi­ments conducted on animals from the use of Tibetan medicine in treating humans. The ancient Tibetan doctors considered great impor­tance to the individuality of each organism. In this connection, we shall have to elaborate a lot of "corrective factors" which will take time, of course. But we are obliged to do this by the main command­ment of Tibetan medicine, which coincides with the primary rule of traditional medicine: "Do not harm".

Skin and muscles

The body is covered by the skin. The tissue has an outer layer of epithelial tissue and an inner one of connective tissue. There are the blood vessels and nerves in the connective tissue. Just beneath the skin there is a layer composed of connective tissue. In some places this laver binds the skin directly to the bones and in others it separates the skin from the muscles. One can see the subcutaneous fat in this layer which is called fascia.

The skin and this fascia form a protective covering for the muscles, bones and internal organs. The muscles are formed by the mass of muscle cells. The muscles are held together by the connective tissue. There are the blood vessels and the nerves in our body. They supply the muscles.

The covering of the bone is composed of a fibrous connective tissue. It is called the periosteum. To this the muscles are attached, directly or indirectly, by means of a tough band called tendon.

Whenever a muscle contracts the points of attachment are brought closer together.