Мустафа Кемаль Ататюрк народився в грецькому місті Салоніки в родині
дрібного митного службовця. Військову освіту одержав у військових
училищах у Салоніках і Монистирі. У 1905 році успішно закінчив Академію
генерального штабу в Константинополі. Армійську службу молодий офіцер
сполучав з активною участю в русі младотурок. Кемаль був членом
виконавчого комітету таємної громади "Ватан" ("Батьківщина"). У 1904
році Мустафа Кемаль був підданий короткочасному арешту за політичні
переконання. Однією з причин його звільнення було заступництво
військового командування, яке не хотіло втрачати перспективного
офіцера. З 1905 року капітан Генерального штабу Мустафа Кемаль служив у
сирійському місті Дамаску, де наступного року організував таємну спілку
"Ватан ве хюррієт" ("Батьківщина та воля"). Восени 1907 року Мустафу
Кемаля переводять у Македонію, а через два роки відряджають у Францію
для вивчення європейського військового досвіду. Після повернення
Мустафа Кемаль був призначений у 3-й армійський корпус, штаб якого
знаходився в Салоніках. До початку Першої світової війни Мустафа Кемаль
уже був учасником двох воєн - Італо-турецької 1911-1912 років і другої
Балканської 1913 року. Майбутній маршал прославився під час оборони
півострова Галліполі від десанту англо-французьких військ.
Галліполійська операція військ Антанти закінчилася повною поразкою.
Мустафа Кемаль командував до її завершення 16-м армійським корпусом, що
займав стратегічно важливу ділянку. Операція із захоплення
Галліполійського півострова тривала 300 діб. За цей час Великобританія
втратила 119,7 тисячі чоловік, Франція - 26,5, Туреччина - 185 тисяч
чоловік. У січні 1916 року жителі Стамбулу гаряче вітали героя
галліполійської оборони, як рятівника столиці Туреччини. За виявлену
доблесть Мустафа Кемаль одержав давно заслужене звання генерал-майора і
титул ори і став швидко просуватися службовими сходами. З 1916
року він командував 16-м армійським корпусом у Закавказзі, потім 2-й
армією на Кавказькому фронті і 7-ю армією на Палестино-Сирійському
фронті. Активний учасник руху младотурок, Мустафа Кемаль-паша
керував національно-визвольною революцією в Туреччині в 1918-1923
роках. Коли султан Мехмед VI змістив уряд Талаат-паші і замінив його
безпартійним кабінетом Ахмета-іззет-паші, керівництво турецькою армією
перейшло на бік Мустафи Кемаль-паші - ад'ютанта султана. Він мав
незаперечний авторитет в армійських колах і прагнув до справжнього
суверенітету переможеної у світовій війні Туреччини. Тим часом
Кемалійська революція набирала силу. 23 квітня 1920 року Великі
національні збори Туреччини, головою яких був Мустафа Кемаль-паша,
оголосили себе носієм верховної влади в державі. У вересні
1921 року султан був змушений передати своєму колишньому ад'ютантові
звання і посаду Верховного головнокомандуючого. На цій високій посаді
Мустафа Кемаль-паша знову відзначився на військовому поприщі, цього
разу під час Греко-турецької війни 1920-1922 років. Висадившись у
Смірні, грецькі війська зуміли пробитися в центральні області країни і
захопили у Фракії місто Адріанополь, в Анатолії - місто Ушак, на
відстані 200 кілометрів від Смірни і південніше Мармурового моря міста
Бандирма і Бурса. За перемогу турецької армії в багатоденних
завзятих боях у серпні - вересні 1921 року на річці Сакар'я Мустафа
Кемаль-паша, який особисто командував тут турецькою армією, одержав
вище військове звання маршала і почесний титул "газі" ("переможець"). У
листопаді 1922 року був знятий з престолу султанат, а в березні
наступного року відсторонений від влади. 29 жовтня 1924 року Туреччина
була проголошена республікою, і Мустафа Кемаль-паша став її першим
президентом, одночасно зберігши за собою посаду Верховного
головнокомандуючого. Ці посади він займав до своєї смерті. Після
повної ліквідації султанської влади в країні її президент провів чимало
прогресивних реформ, чим заслужив велику повагу народу. У 1924 році він
став довічним головою Народно-республіканської партії, що була на той
час провідною політичною силою Турецької республіки. Прізвище Ататюрк
(буквально - "батько турків") Мустафа Кемаль-паша одержав у 1934 році
за рішенням Великих національних зборів Туреччини. Під ним він і
увійшов у світову історію. Використана література: 1. Машин І.Р. Ататюрк – великий лідер свого часу. – К., 2000.
| 
