Грошова реформа 1895 – 1897 була ретельно підготовлена і
здійснювалась поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні
передумови. Основною з них було накопичення в Росії значних запасів
золота . Це пояснюється тим , що Росія приступила до розробок золотих
родовищ раніше більшості провідних країн ( на 35 років раніше ніж
Північна Америка , на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж
Південна Африка ) . Щорічний добуток складав 34 – 42 тони . На початок
реформи за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний
банк сформував золотий фонд у розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець
реформи – 1095,5 млн. крб.. На протязі 1896 року проводив роботу
фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було
прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму. Встановлення
золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв
подальшому укріпленню рубля , та запобіганню коливань товарних цін в
країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на збільшення золотого
запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн. крб.. По кількості
дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у світі. Така
політика призвела до того , що поступово до 1912 року покриття банкнот
золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти було б
пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без
проблем для банку. Обмін паперових грошей на золоту монету
проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував розповсюдження
золотих монет , намагаючись наситити їми грошовий ринок . Перші роки
після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті
, щоб привчити до неї населення ; кредитні білети видавалися лише у
виключних випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг .
Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором . Однак стабільність
грошової системи мале іще один аспект – співвідношення з валютами інших
країн. Валютний паритет ( тобто співвідношення грошових одиниць окремих
країн ) встановлювався на основі вмісту в них золота. На передодні другої світової війни котування російського карбованця були наступними : 1 ам. Долар = 1,943 крб ( зворотній курс 0,514 ) 1 німецька марка = 0,642 крб ( зворотній курс 2,16 ) 1 Фр. Франк = 0,374 ( зворотній курс 2,66 ) Але
треба зазначити , що валютний паритет в більшості випадків відрізнявся
від валютного курсу ( який називали також вексельним , тому що засобом
міжнародних розрахунків слугував в більшості випадків переказний
вексель ) . Валютний курс коливався навколо паритету у межах так званих
золотих точок , що позначали таке відхилення від паритету при якому
замість векселя вигідніше переслати реальне золото . Отже відстань від
паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку золота.
Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі. Як же в дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте до першої світової війни . В
кінці 19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно
франка, марки і фунта стерлінгів . Долар тоді не вважався світовою
валютою . На початок реформи карбованець офіціально прирівнювався до 4
франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це співвідношення було
вирішено закріпити – карбованець був девальвований і прирівняний до 2
цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому вмісту і
купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни
на внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи.
Встановлений курс вдалося витримати . До 1913 року він коливався у
межах 2.57 – 2.69 франку за карбованець. Російський карбованець
котувався на всіх біржах світу . Найбільше випробовування
надбанням реформи мало місце в період російсько-японської війни та
революційних заворушень 1905 року: було різко збільшено випуск
кредитних білетів ( на 13 % ) , почалися масові вилучення вкладів
населення , для запобігання краху Держбанк вимушений був надати банкам
кредит . Це все відбилося на курсі карбованця він різко упав до з 2.16
до 2.12 марок . Зважаючи на вищесказане Держбанк прийняв дуже
ефективний захід , який зараз називається валютною інтервенцією : він
продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб ( за наступні 5
років було продано лише 120 млн. крб.) Вже через місяць це
призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через півроку навіть до
зростання . Це підіймало авторитет Росії, але також і підіймало
вартість російського експорту , тому Держбанк почав проводити політику
на утримання росту курсу карбованця поступово скуповуючи розпродану
валюту. Так держбанк маневрував чергуючи покупки та продажу іноземної
валюти у відповідності з ситуацією , що формувалася на грошовому ринку.
Карбованець так зміцнів , що вже було необхідно стримувати його
зростання ( за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за паритетом .) За
1906 – 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб , що превисило
продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк поповнював валютні резерви не
підриваючи цінність власної валюти. Сильний карбованець надав змогу
знизити облікову ставку до 4.5 % . Але треба зазначити , що
укріплення карбованця , зниження процентних ставок проходило поступово
– цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти
стабільності. Після деякого відпливу золота з банків в період 1904 –
1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній
процес – населення понесло золото в банки в обмін на кредитні білети.
Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей випущених для
покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск паперових грошей
знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до 300 млн. повинен
був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину , випуск вище 300
млн. забезпечувався золотом на 100 % . Законодавство Росії по
регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство
інших країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не
використовував своє емісійне право на 100 % . Не використане емісійне
право вимірювалось : 1900 – 132,8 % 1901 – 93,8 % 1904 – 109,2 % 1910 – 45,9 % Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців , але не зробив цього. Наступним
дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження
безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій
конторі Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких
палат було вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали
участь всі банки , великі банкірські контори та дома , товариства
взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через
палати проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась
шляхом заліку взаємних вимог. Упорядкування грошового
господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881
по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту
на 7751 млн. крб. Але в 1913 в Европі почали формуватися перші
ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової
ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912
р. до 6 % . Стійкість карбованця підтримувалась колосальними запасами
золота і гнучкою дивізною політикою. Російський карбованець та
цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової
війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни
Росія та інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото,
однак золоте забезпечення карбованця збереглось ( в 1914 році грошова
маса склала 3,2 млрд. при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж
передбачено законом 1897р , але набагато більше ніж в довоєнній
Німеччині. В умовах припинення обміну паперових грошей на
золото всі очікували обвалу карбованця , однак цього не сталося . За 5
місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними є
показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію
валют на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс
дорівнював:
| Грудень 1915 | Грудень 1916 | Росія | 76 | 70 | Німеччина | 86 | 74 | Австро-Угорщина | 74 | 59 | Однак
не все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з
1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія
грошей , незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд.
Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. ( Радянський уряд після
перемоги жовтневої революції установило норму емісії – 50 млрд ) .
Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума
державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його
обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема
держборгу полягала у його структурі : основна частина короткотермінові
( 6 місяців та 1 рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування
держборгу та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення
нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому
наголос ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути
частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на
фондовому ринку , що мали на меті показати інвесторам готовність
держави проводити економічну політику зразка більшості капіталістичних
країн.: Підтвердження відповідальності по зобов’язанням царського уряду Спрощена процедура створення АТ Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий ринок Внутрішні
інвестори негайно відреагували на ці дії . В березні 1917 р. 30
найбільших банків дали згоду на реалізацію першої довгострокової
позички Тимчасового уряду. Однак успіху ця позичка не мала : в умовах
інфляції попит на довгострокові ЦП падає. В цих умовах було
прийнято рішення про проведення примусової державної позички. Сума
позички повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років , дохідність 5,5
% річних . Облігації можна було продавати та здавати у заставу , доходи
по них не обкладалися податками. Розмістити облігації позички пропонувалось серед : Власників нерухомості, земельних угідь, ЦП, військових підрядників, банків , СК ( 60 % позички ) Платників подоходного податку. При чому сума підписки була пропорційною сумі отримуваного доходу. ( 40 % позички ) В
принципі все це створювало достатні умови для функціонування
повноцінного вторинного ринку облігацій цього займу. Якщо б цю позичку
було б здійснено то фінансове положення країни було б значно покращено:
вдалося вилучити 2/3 грошової маси , що припинило зростання цін і
укріпило б карбованець. Крім того країна отримала б значний фінансовий
ресурс для фінансування видатків бюджету. Причиною провалу
такої б здавалося гарної акції стало продовження Росією участі у війні
і при чому невдалої участі. Часті поразки вкінець підірвали економіку і
призвели до серії криз . Якщо проведення займу було б здійснення раніше
на півроку ( березень 1917 ) коли воєнні дії було тимчасово припинено і
намічалася стабілізація , то цілком вірогідно що все було б навпаки. Невдалі
дії Тимчасового уряду на фондовому ринку призвели до падіння карбованця
: на Лондонській біржі курс фунта по відношенню до карбованця зріс з
12-12 крб за фунт у вересні 1914р до 35.5 крб. На передодні Жовтневої
революції. Наслідком цього було зникнення в Росії золота з обороту ,
воно було тезавровано. На кінець 1917 року грошовий обіг Росії
складався лише з паперових грошей без ніякої домішки золота чи срібла. Таким
чином невдала економічна та воєнна політика привели , зміни урядів ,
економічні кризи сильно підірвали грошову систему. Всього за три роки
карбованець знецінився по відношенню до долара США на 50 % і
перетворився з повноцінного золотого на знецінений паперовий. Наступним
періодом стало правління уряду більшовиків. Однак зміна влади не
принесла нічого крім подальшого падіння купівельної спроможності
карбованця 9 за період 1918 -1921 у 188 раз ) Назріла
необхідність проведення грошової реформи. Її проведення було обтяжене
господарською розрухою, неврожаєм 1921 р. гострим бюджетним дефіцитом ,
а також пережитками воєнного комунізму. В наслідок введення товарного
виробництва та дозволу вільної купівлі продажу товарів до кінця 1922 р.
були досягненні перші успіхи у відбудові народного господарства і
розвертанні товарообігу. Це сформувало передумови для заміни грошових
знаків стійкою валютою – червінцями, що являли собою банкноту
Держбанку. Номінал складав –1,2,3,5,10,25,50 червінців. Вже
до середини 1922 р. червінці складали 37 % у складі всієї грошової
маси, а на 1 жовтня 1923 р. – 74 %. Випуск та становлення червінця
стало першим етапом грошової реформи. Наступним етапом була повна
заміна червінцями ден знаків , що були причиною спекуляції та
загрожували положенню червінця. Особлива роль в завершенні грошової реформи відводилась : відновлення і інтенсифікації с/г , перехід від натуральних до грошових с/г податків Раціоналізація виробництва та зниження цін на промислову продукцію Розвиток торгівельної мережі Укріплення зовнішньої торгівлі Реформування видатків бюджету Зниження вартості кредиту Провадження
вищеназваних заходів привело до зростання купівельної спроможності
населення , в першу чергу селян , що в свою чергу стало причиною
зростання внутрішнього попиту. Завершення реформи
ознаменувалося випуском в обіг в лютому 1924р. державних казначейських
білетів в 1,3,5 карбованців золотом , розмінних срібних монет ( 10 ,
15, 20, 50коп та 1 крб ) та розмінних мідних монет ( 1,2,3,5 коп. При
цьому ден знаки обмінювались на червонці по курсу 50000 ден знаків за 1
червінець. На 15 лютого 1924 року червінці складали 90 %
грошового обігу. На 1.06.24 обмін ден знаків був припинений , що
фактично означало завершення реформи . Грошова емісія для покриття
дефіциту бюджету була заборонена. Наслідки реформи : Введення твердої , забезпеченої валюти ( на 25 % золотом на 75 % короткостроковими векселями та ліквідними товарами ) Запровадження конвертації валюти ( 1 долар = 1.95 черв ) Стабілізація грошового обороту Ліквідація дефіциту бюджету Оздоровлення товарно-грошових відносин Стабілізація господарства в цілому , та ріст ВВП Зростання рівня життя населення Тверда
конвертована червона валюта протрималась до початку 1928 року . В ряді
причин деконвертації та послабленні позицій червінця можна назвати : Невеликі розміри золотого запасу Заготівельні складнощі 1928 – 1929 Зниження обсягу с/г експорту Відхід від принципів НЕПу Тому
, як тільки сальдо торгівельного балансу у зв’язку зі зривом планових
завдань 1925 р. стало від’ємним , золоті запаси зменшились, посилилась
інфляція і грошова система країни розшаталась. Держбанк відмінив з 2
половини 1926 року вільну купівлю продаж іноземної валюти на
внутрішньому ринку, пізніше був заборонений ввіз та вивіз вітчизняної
валюти закордон. Список використаної літератури. Андрюшин С.А Банковская система России .Либеральные реформы и их последствия . Деньги и кредит 1997 № 4 Белоусов В.Д. Преобразования в денежном обращении в 1914 – 1917 годах .Финансы 1995 № 3 Добкин Л.З. Рубль был устойчивой валютой Деньги и кредит 1996 № 8 Ильин С. Денежная реформа 1922- 1924 годов . Финансы 1995 № 11 Потемкин А.П. Развитие системы госсударственных займов в Росси .Финансы 1997 № 1,7
|