Астрологія – зірка, вчення – псевдонаука, яка грунтується на визнанні безпосереднього зв'язку між розташуванням і рухом небесних тіл (головним чином планет) та явищами суспільного життя. Астрологія намагається довести наявність впливу світил та їхнього руху на “долю” людей, передбачити майбутнє, погоду, тощо.

Зародилася в стародавніх країнах. За середньовіччя розвинулася в країнах Європи. Серед відомих представників астрологів 16-17 ст. французький астролог Нострадамус та Ж.Б.Морен. На певному етапі Астрологія сприяла розвиткові спостережної астрономії. Астрономія науковість. Астрономія доведена відкриттям М. Коперніка і дальшим прогресом науки.

Проте й тепер Астрономія поширена в багатьох капіталістичних країнах.

Церква і наука.

Вчення Коперніка завдало першого відчутного удару по релігійному світогляду. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карта світу. Руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною. А це не могло на викликати сумніви у непогрішимості й інших релігійних догм. Почався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу релігійного світогляду.

Як же розвивалися “стосунки” між церквою і наукою від середньовіччя до наших часів? Внаслідок діяльності Коперніка, Бруно, Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в дальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників релігії пристосовуватися до нових обставин. Особливо чітко цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.

Минає два сторіччя, настає ХІХ вік. Нова капіталістична формація завойовує провідні позиції в суспільстві, зростає й рол науки. Католицька церква не може ігнорувати цю обставину. І на Ватиканському соборі у 1869-1870 рр. було проголошено тезу про можливість пізнання Бога природним світлом розуму через пізнання сучасного світу. Але на той час це була ще не стільки спроба зблизити релігію з наукою, скільки відображення прагнення церкви нейтралізувати значення наукових відкриттів, запобігти їхньому впливу на уми людей. Тому настійливо повторювалося, що не слід покладати особливо великі надії на людський розуму, і всіляко підкреслювалось, що наука не повинна вступати у суперечність з істинами віри, а лише сприяти їх обґрунтуванню.

Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес і віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження і самостійність науки.

У листопаді 1979 р. черговий глава римської католицької церкви Іоан Павло ІІ уперше офіційно визнав, що великий італійський учений Галілео Галілей несправедливо постраждав внаслідок переслідування з боку церкви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від учення Коперніка.

Ця акція ще раз свідчить про те, що сучасна церква готова піти на будь-які словесні поступки, щоб створювати видимість відсутності протиріч між релігією і наукою і підтвердити можливість їх “мирного співіснування”.

Істинний смисл такої тактики цілком очевидний. Якщо сучасна релігія нічого не може протиставити науковим даним по суті, якщо вона не в силі боротися з наукою прямо й безпосередньо, то слід зобразити справу так, ніби наукова діяльність дана від Бога і тому не тільки не суперечить релігії, а й з необхідністю має приводити до Бога.

Бог не досяжний засобами науки, твердять, деякі богослови, він перебуває за її межами. Тому свідчення його існування слід шукати в “білих плямах сучасного природознавства”, в тих проблемах, які науці не вдається розв'язати.

Можливо і наукові прогнозування дещо іншого роду. Якщо наукова теорія правильно відображає певне коло природних явищ і зв’язки, що діють між ними, то вона здатна передбачити і такі явища, які існують. Але ще не відкриті. Іншим словами, наукова теорія має велику евристичну силу, вона не тільки пояснює а й організовує відкриття нового. Певним чином спрямовує наукову діяльність, допомагаючи усвідомлено шукати нові факти.

Що ж до релігійних пророцтв, то вони ґрунтуються не на знанні, не на вченні властивостей навколишнього світу, а на хибних, фантастичних уявленнях про нього. Тому немає нічого дивного в тому, що подібні пророцтва не мають ніякої завбачливої сили. Їхня головна мета – справити враження на релігійних людей, зміцнити їхню віру, спонукати ще більш ревно додержувати настанов церкви, виконувати релігійні обряди. Католицькі теологи говорять приблизно так: “Та обставина, що Всесвіт перебуває в стані безперервної еволюції, що в ньому безнастанно виникають нові структури, незаперечно і неспростовано свідчить про творення яке триває, про те, що все у світі перебуває в стані безперервного винаходу вищою надприродною силою – Богом.”

Релігія – це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси вказують на її зв’язок з розвитком суспільств – певної самовідтворюючої системи де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань.

Релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість. Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей і явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.

Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристотеля, розробив систему п’яти доказів буття Бога засобами людського розуму і на основі вивчення природних явищ.

У світі усе рухається, тому повинен існувати “першодвигун” яким є Бог.

Одна природна річ обумовлює іншу; у світі загальна причина обумовленість. Такою першопричиною “є Бог”.

Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

Різні речі містяться у собі й різні “ступені вдосконалюваності” при них можна говорити лише у порівнянні з чимось більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

Розвиток світу підпорядковані якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означної мети. Таким початком є Бог.

Наука, філософія, та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною.

Наука – це нижчий вид знання, релігія – вищий.