Останнім часом у зв'язку з проблемою позаземних цивілізацій дістали досить вели­кого поширення своєрідні білянаукові міфи, у тому числі міф про могутню позаземну надцивілізацію, яка начебто свідомо  занесла життя на нашу планету і про­довжує спостерігати за вами чи йавіть незримо керувати ходом розвитку людства.

Певним поштовхом до появи й поширення подібних білянаукових міфів е прагнення деяких людей, іноді неусвідомлене, шукати і знаходити в будь-якому нероз­в'язаному питанні щось таємниче і сенсаційне.

Людина релігійна схильна бачити в ньому прояв ви­щих, «потойбічних» сил. Матеріаліст же, зіткнувшись а таємничим, навпаки, починав активно шукати його при­родні причини. Зіткнення з загадковими явищами завж­ди було стимулом до подальшого прогресу науки, до досліджень, що генерують нове знання.

Коли ж підійти до виникнення білянаукових міфів із соціальної точки зору, то у кінцевому підсумку в їх основі лежить одвічна надія деяких людей, що не вміють мислити з наукових позицій  на розв'язання проблем, які хвилюють у даний момент людство, без їх власної практичної участі, якимось чудесним чином.

Відштовхуючись від цілком допустимої гіпотези про можливість існування розумного життя на інших ко­смічних світах і користуючись тим, що сучасна наука якихось конкретних відомостей про позаземні цивіліза­ції не має, деякі послідовники ідеї надцивілізацій і їхнього впливу на земне життя розвивають нічим не обгрунтовані уявлення про необмежену могутність іно­планетян, про їх безмежні можливості тощо, тобто фактично приписують їм статус надприродних сил.

«Звичайно, можуть знайтися такі «радикально ми­слячі» уми, - писав С. Шкловський,— які саме виник­нення життя на Землі і як підсумок його еволюції — появу розумного життя на ній — спробують пояснити свідомим втручанням позаземних розумних факторів. Розвиваючи подібні «ідеї» далі, неважко взагалі «пояснити» всю спостережувану картину світу дією «надрозумного» космічного фактора. Конкретним науковим запереченням проти такої суто релігійної концепції є хоч би уся 3-мільярдирічна історія еволюції життя на Землі, обумовлена іманентними причинами, які пізнані наукою (дарвінівський природний добір і мутації). Як і раніше, релігійні "уявлення в .наші дні вступають у непримириму суперечність з наукою.».

Таким чином, сучасна білянаукова міфотворчість виростає в результаті фантастичного «роздування» де-яких даних природознавства. Формально міф про над-цивілізації — не релігія, але в його основі — невтримний і безвідповідальний відліт фантазії від реальної дійс­ності, від існуючого наукового знання. І хоча ситуації і об'єкти, які ця фантазія конструює, оголошуються повністю матеріальними, такими, що не мають ніяких ознак надприродного, по суті вони наділяються саме надприродними властивостями.

Методичні міркування. Мабуть, немає іншої пробле­ми в сучасному природознавстві, яка такою мірою при­вертала б увагу учнів, як проблема позаземних цивілі­зацій. У цьому немає нічого поганого — захоплення будь-якою галуззю науки можна тільки вітати. Але це захоплення повинне «живитися» суто науковими дани­ми. Зрозуміло, учні можуть проявляти інтерес і до науково-фантастичних творів, присвячених проблемі «космічних братів по розуму». Однак при цьому вони повинні вміти відділяти наукове від фантастичного.

На жаль, на практиці цей принцип реалізується далеко не завжди. Нерідко учні складають думку про ті чи інші аспекти проблеми життя і розуму у Всесвіті не на основі наукових даних, а під впливом сенсаційних повідомлень, які хоч зовні, можливо, й привабливі, але

насправді не мають під собою абсолютно ніякого науко­вого грунту. Особлива небезпека полягає в тому, що, вкорінюючись у свідомості молодої людини, такі помил­кові уявлення здатні деформувати її світогляд у бік релігії.

Але, можливо, ідея про інопланетні надцивілізації та могутніх космічних пришельців — лише красива фан­тазія, покликана пробудити інтерес до сучасної науки, особливо в молоді? Може, не треба «вбивати мрію»? Чи не станеться так, що молода людина, взнавши суху й зовсім не романтичну правду, назавжди одвернеться від науки і взагалі втратить бажання прислухатися до її голосу? А захопившись наукою, вона з часом розбе­реться в тому, що правда, а що вигадка.

Проте з такою точкою зору не можна погодитися. Перекручення наукової істини з метою загравання, заради сумнівної надії привернути таким чином увагу до науки ні до чого доброго привести не може.

Навпаки, подібний підхід неминуче повинен завдати незмірної шкоди вихованню діалектико-матеріалістичного світогляду, наукового ставлення до світу. Сила науки полягає в тому, що вона несе людям правду. І сучасній людині необхідно навчитися цю правду належним чином сприймати і керуватися нею в практичній діяльності.

Свідоме ж перекручення наукової картини світу заради створення ілюзії цікавості лише деформує світо­гляд і створює в людей неправильне уявлення і про науку, і про навколишній світ. Мимоволі може скласти­ся враження, що роль науки — у погоні за сенсаціями, за неймовірними відкриттями, в обов'язковому спросту­ванні загальноприйнятих уявлень.

Тим часом цікавість науки — в іншому: розкриваючи об'єктивні закономірності природи і суспільства, вона дає людині справжнє знання про навколишній світ, мо­жливість зрозуміти цей світ, визначити в ньому своє місце, дає розуміння причинно-наслідкових зв'язків,

тобто саме те, чого не може дати білянаукова міфоло­гія. Іншими словами, наука дає людині реальні цінності, а білянаукова міфологія постачав їй тільки ілюзії.

Цікавість науки — і в атмосфері безупинного пошу­ку, що пронизує її, у проникненні в невідоме, нарешті, у тому, що наукові відкриття перетворюються в технічні й технологічні звершення, які несуть практичну користь людям.

ВСЕСВІТ І ЛЮДСТВО

Ще порівняно недавно вся практична діяльність людей була обмежена суто земними рамками. Тепер становище змінилося. Звершення людства набувають глобальних і навіть космічних масштабів. У цих умо­вах ми вже не можемо ігнорувати ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми — частина Всесвіту і підпо­рядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірно­стям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: «Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища пев­ного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків».

Згодом англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: «Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є».

Ці твердження увійшли в сучасну науку під назвою «принципу Зельманов — Картера» або «антропного принципу».

Аналогічні ідеї можна зустріти і в працях інших су­часних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є.

Інший відомий учений—англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці «Простір і час у сучасній кар­тині Всесвіту» висловлює подібну думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту,— вони повинні бути тією чи іншою мірою певними.

Розуміти все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства зумов­люється й забезпечується певними властивостями світо­будови.

Однією з найважливіших властивостей нашого Все­світу, як ми вже знаємо, в його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скуп­ченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаєм­ного віддалення зоряних систем спостерігач, хочби на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне змі­щення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас від­даляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра.

Здавалося б, характер руху галактик не повинен мати для нас абсолютно ніякого значення — адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних від­станях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світло­вих років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування.

Справа в тому, що червоне зміщення — це зсув елек­тромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електро­магнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим.

Якби галактики зближувалися, то замість червоного зміщення відбувалося б фіолетове — всув у бік жорст­ких короткохвильових випромінювань. У цьому випадку густина випромінювання, а значить, і температура в кожному пункті Всесвіту виявилася б настільки вели­кою, що можливість існування біологічного життя в та­кому Всесвіті була б повністю виключеною. Отже, ми не випадково живемо саме у Всесвіті, що розширюється, і спостерігаємо саме червоне зміщення у спектрах га­лактик.

Але справа не тільки в розбіганні галактик. Серед величезного розмаїття фізичних величин, які входять до структури основних фізичних теорій, особливе місце посідають так звані фундаментальні сталі. До них на­лежать швидкість світла у вакуумі, заряд і маса елек­трона, гравітаційна стала та деякі інші.

Зокрема, фундаментальні сталі тісно пов'язані з ві­домими сучасній науці чотирма типами фізичних взає­модій: ядерною, або сильною, електромагнітною, слаб­кою і гравітаційною.

Коли б фундаментальні константи мали інші числові значення, іншими були б і властивості, і структура Все­світу. І в такому Всесвіті ряд умов, необхідних для утворення та існування живих структур, міг би вияви­тися нездійсненим.

Таким чином, фундаментальні властивості Всесвіту органічно сплетені з фактом існування життя і людини. Саме цю обставину й відображає антропний принцип.

З усього сказаного випливає принципово важливий висновок: і життя як форма існування матерії, і його найвища стадія — людина — є природним породженням процесу еволюції Всесвіту. При цьому людину наділено вдатністю свідомо пізнавати і перетворювати навколиш­ній світ. Уже сьогодні земне людство досягло настільки

високого рівня розвитку, має такі глибокі наукові знан­ня, такі широкі технічні й технологічні можливості, що воно вийшло на рівень звершень не тільки глобальних, а й космічних масштабів.

Людина змінює течію річок, створює нові моря, ви­водить на космічні орбіти штучні небесні тіла. Завдяки роботі збудованих людиною численних радіо- і теле­станцій радіовипромінювання Землі у світовий простір зрівнялося за своєю інтенсивністю з радіовипромінюван­ням спокійного Сонця, тобто перетворилося на явище космічного порядку. Відкриваються грандіозні реальні перспективи дальшого освоєння космосу.

Неважко бачити, що все це докорінно суперечить релігійним поглядам на місце людини і людства у сві­тобудові. І це не просто логічна суперечність. Релігійна точка зору голослівна, її нічим не підтверджено. Навпа­ки, висновки науки грунтуються на тривалому процесі вивчення навколишнього світу, їх справедливість під­тверджується всією практичною діяльністю людини.

Методичні міркування. Сучасні теологи і філософи-ідеалісти намагаються тлумачити антропний принцип на користь релігійних уявлень про світ, зобразити спра­ву так, що Всесвіт нібито спеціально призначений для появи й існування людини. Іншими словами, припускає­ться, що Всесвіт створено надприродною силою з певною метою.

Подібної точки зору додержують і деякі зарубіжні фізики та астрофізики. Вони намагаються пов'язати виникнення нашого Всесвіту, що має певні властивості, з необхідністю появи в ньому «спостерігача». Для ви­никнення Всесвіту потрібен «спостерігач», заявляють вони. Властивості Всесвіту такі, щоб забезпечити ство­рення спостерігача. Наше становище у Всесвіті — при­вілейоване.

У таких спробах немає нічого несподіваного. Теологи і релігійне мислячі вчені завжди прагнуть пристосувати

науку до релігії, обгрунтувати релігійні уявлення про світ за допомогою наукових даних. І особливо охоче використовуються для цього найбільш загальні поло­ження науки, що мають світоглядний характер. Антроп­ний принцип не був винятком. Однак усі спроби його релігійної інтерпретації не мають під собою абсолютно ніяких підстав. Використовується випробуваний при­йом: перевернути все «з ніг на голову». З наукового положення про ге, що у Всесвіті, який мав би інші властивості, людина не змогла б з'явитися й існувати, робиться зовсім незаконний висновок, що Всесвіт має саме такі властивості, щоб у ньому могла з'явитися й існувати людина.

Чи не слід у зв'язку з цим відмовитися від антроп­ного принципу? Цей висновок був би серйозною помил­кою. Значення тих чи інших наукових положень зале­жить не від ставлення до них представників релігії, а виключно від їхнього наукового змісту, тобто від того, наскільки правильно вони відображають реальний світ.

Що ж до того спору навколо картини світу, який наука і релігія все-таки вели протягом багатьох сто­річ, то по суті це завжди був спір про місце людини у світобудові. Стикалися не просто дві різні концепції будови Всесвіту, а два протилежних світогляди.

По суті спір завжди точився навколо того, чи ствоц рено світ і людину богом, і чи є людина безправною в цьому світі, яким керує божественний промисли, чи людина є продуктом натурального розвитку природи, істота, яка здатна активно пізнавати і перетворювати навколишній світ.

Важлива роль астрономії у формуванні наукового діалектико-матеріалістичного світогляду зумовлюється насамперед тим, що знання про Всесвіт становлять фун­дамент наукової картини світу. І немає сумнівів у тому, що роль ця в подальшому зростатиме.

Протягом багатьох тисячоліть життя людини і люд­ства було обмежене земними рамками. І хоч наші далекі предки займалися спостереженням світил, результати цих спостережень використовувалися виключно для розв'язання земних проблем.

Зрозуміло, люди не могли не замислюватися над тим, яке місце посідають Земля і людство у світобудові.

Проте тривалий час це питання, як ми вже знаємо, роз­в'язувалося в релігійному плані й тільки окремі, пере­дові уми висловлювали геніальні здогади про Землю і Всесвіт.

Поступово з розвитком науки в умах передових ми­слителів визрівало переконання про те, що Земля — невід'ємна складова частина світобудови. В зародковому стані цю ідею можна знайти у творах давньогрецьких філософів, а в наступні сторіччя у працях Біруні, Улугбека, Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера вона дістала дальший розвиток.

З появою вчення Коперника стало ясно, що наша Земля — це небесне тіло, одна з планет Сонячної систе­ми. Однак уся практична діяльність людини ще трива­лий час була пов'язана виключно з Землею.

Особливо глибоко ідея взаємозв'язку земного і ко­смічного обговорюється й аналізується в дослідженнях К. Е. Ціолковського, О. Л. Чижевського і В. І. Вернадського. Доля істоти, тобто людини, твердив Ціолковський, залежить від долі Всесвіту. Потрібна така вища точка зору. Вузька точка зору може призвести до по­милок.

Під зовнішнім середовищем, говорив Чижевський, ми повинні розуміти весь світ навколо нас. Це означає, що існують позаземні фактори, які впливають, і можливо визначальним чином, на всю поверхню планети, на її атмосферу.

Аналогічні думки висловлював і академік Вернадський. Геологічні процеси, що відбуваються на Землі, твердив він, зумовлюються факторами космічного по­рядку.

У середині XX сторіччя людина зуміла, нарешті, по­долати земне тяжіння й почати освоєння космічного простору.

З появою космічних апаратів ми не тільки стали обживати навколоземний космічний простір, а й залучати космічні явища у сферу своєї безпосередньої прак­тичної діяльності.

Глобальних і навіть космічних масштабів досягли й сучасні науково-технічні звершення. Виробнича і прак­тична діяльність людей почала істотно впливати на земне середовище нашого життя. І не випадково однією з найважливіших проблем, що стоять у наш час перед земною цивілізацією, є проблема збереження навколиш­нього середовища.

Усе це, разом узяте, дає підставу твердити, що люд­ство вийшло на новий рівень свого науково-технічного і технологічного розвитку,— воно дедалі більшою мірою стає космічною цивілізацією. Па цьому рівні ми вже не можемо не брати до уваги ту обставину, що Земля — не відокремлений, ізольований маленький світ, а неві­д'ємна складова частина космосу. І ми дедалі глибше і виразніше починаємо усвідомлювати, що середовищем нашого життя в широкому розумінні є не тільки наша планета Земля і навіть не тільки наша Сонячна система, а й увесь наш Всесвіт.

Сучасна наука виходить з необхідності цілісного сприйняття світу. А це означає, що ми повинні розгляда­ти окремі фрагменти навколишньої дійсності не ізольо­вано один від одного, кожний сам по собі, а як єдину систему. Системний підхід, як ми вже не раз зазначали, допомагає зрозуміти, з яких частин складається ціле і що являє собою кожна частина зокрема, а також з'ясувати, як ці частини складаються в ціле, як вони пов'язані між собою, як впливає зміна будь-якої з них на стан інших і систему в цілому.

Такий підхід особливо необхідний, коли йдеться про земну цивілізацію. Не тільки багато які умови нашого життя, а й саме існування земної цивілізації великою мірою залежить від того, що являє собою наш Всесвіт, які фізичні процеси і зміни в ньому відбуваються. Адже космічні явища можуть справити певний вплив на середовище, що нас оточує, на умови нашого земного існу­вання.

Як ми вже знаємо, Всесвіт еволюціонує. Змінюється космічне середовище нашого життя. А це в кінцевому підсумку не може не позначатися й на стані земного середовища, яке безпосередньо нас оточує. Отже, глибоке вивчення законів еволюції Всесвіту і природи фізичних процесів, що відбуваються в ньому, необхідне не тільки для розширення і поглиблення наших знань про будову матерії, а й для обгрунтованого наукового прогнозуван­ня майбутніх станів планетарного середовища нашого життя.

Але чи не передчасна постановка такого питання? Адже відомо, що еволюція Всесвіту навіть за космічними масштабами часу проходить надзвичайно повільно і скільки-небудь істотні зміни у його стані можуть ста­тися дуже й дуже не скоро.

Останнє справедливе лише щодо стану Всесвіту в цілому. Що ж до процесів, які відбуваються в ньому, то це зовсім не обов'язково плавні кількісні зміни — повільні, поступові, розтягнуті на мільярди років. На різних рівнях існування матерії за порівняно короткі проміжки часу у Всесвіті відбувалися і відбуваються глибокі якісні перетворення, нестаціонарні явища, що супроводжуються виділенням колосальної енергії, а в ряді випадків і вибуховими явищами. Повсюдно про­ходять також інші необоротні фізичні процеси, цілком порівнянні за своєю тривалістю з земними.

Не можна також забувати про те, що майбутнє починається сьогодні. І людство вже зараз зобов'язане замислюватися над тими проблемами, які на повний зріст можуть постати перед людьми в порівняно відда­леному майбутньому.

Досить важливу роль в історії розвитку земної циві­лізації відіграв комплекс географічних наук. Ці науки допомагали людині освоювати нашу планету. Сьогодні виникає потреба в науці, яка вивчала б властивості космічного середовища нашого життя. Тепер такою наукою є астрономія та її найважливіший розділ — астрофізика. У той же час не можна не взяти до уваги, що й астрономія і астрофізика вивчають космічні про­цеси зі своєї специфічної точки зору. Тому в майбутньо­му, очевидно, знадобиться наука, яка дослідила б, так би мовити, географічні аспекти космічних явищ. Можна припустити, що це буде комплексна наука, яка стане синтезом відповідних розділів не тільки астрофізики й географії, а й фізики, хімії, біології, кібернетики. Ство­рення такої науки (деякі вчені пропонують назвати її астроекологією) матиме велике значення для прогресив­ного розвитку земної цивілізації.