Україна і космос - нероздільні. Зв'язок цей міцно встановився на зорі космонавтики, і витравити його зараз просто неможливо. Українське походження мали такі творці теорії польотів у світовому просторі, як Костянтин Ціолковський (до речі, повне прізвище Циолковський-Наливайко), Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк.

У Київському політехнічному свого часу вчилися Сергій Корольов і Володимир Челомей (конструктор відомої ракети-носія "Протон"). Ракетна техніка взагалі пішла, до речі кажучи, із просторів "неньки": перші у світі бойові ракети (після китайських дослідів, що канули в Лєту, до н.е.) створив нащадок українських козаків генерал-лейтенант Олександр Засядько, він же організував у російській армії першу ракетну роту. А іменами Янгеля і, пізніше, Уткіна (генеральних конструкторів КБ "Південне" у Дніпропетровську, творців серії балістичних ракет, включаючи "Сатану" і "Скальпель") на Заході починаючи з 50-х рр. лякали діточок.

В останні роки діяльність у цій галузі дещо уповільнилась, але, як вважають у Національному космічному агентстві України (НКАУ), зараз Україна виходить на новий виток в освоєнні космосу.

Сьогодні НКАУ координує роботу більш ніж 40 підприємств - у тому числі таких гігантів, як "Південмаш", де виробляються ракети-носії, КБ "Південне" ім. М.Янгеля, де вони проектуються, підприємства "Комунар", "Хартрон", "Укркосмос", "Обрій", "Київський радіозавод", мережа науково-дослідних центрів і інститутів. Всі вони зосереджені в шести географічних пунктах - Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні також створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), що включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.

Основна продукція, якою можуть похвалитися українські виробники - це в першу чергу ракети-носії, що доставляють супутники на орбіту. Їхній спектр широкий - від "космічного пікапа" типу "Циклон-3", що бере на борт 600 кг вантажу, до "ваговика" "Зеніт-3SL", що витягає за межі планети добрих шість тонн. Зараз йдуть роботи над створенням потужної ракети-носія "Циклон-4" із високоточною системою керування і збільшеного запасу палива, із наступного року їх планується запускати по 6 одиниць у рік.

Новий напрямок - використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (більше відомих під натовською класифікацією як SS-18 "Сатана"). У цьому проекті, що одержав назву "Дніпро", Україна тісно співробітничає з Росією. Спочатку фігурував у цій програмі і Казахстан - але лише на правах власника космодрому Байконур, що нині орендують усе ті ж росіяни (так що, зустрівши в літературі згадування про казахів-учасників, не вірте очам своїм). Перша модель - "Дніпро-1" (маса корисного навантаження 3,5 тонн) - вже здійснила два виводи на орбіту супутників, а дебютний запуск "Дніпро-М" із вантажопідйомністю 5 тонн запланований на 2003 рік

Цікавий той факт, що українська космічна галузь спроможна виготовляти далеко не лише транспорт - ракети-носії. Якщо авіаційне бортове устаткування вітчизняного виробництва не завжди відповідає міжнародним нормам, то в космосі - інша картина, і досвід у наших виробників уже є.

Україна спроможна виготовляти устаткування для потреб космосу. Так, покладене на нас завдання по розробці і виробництву систем керування космічними апаратами "Компарус" для МКС (міжнародна космічна станція) "Альфа" виконали на сто відсотків. Апаратура радіоуправління (вона являє собою чотирьохконтейнерний варіант, два з яких - наші, а два контейнери - російські) зараз відмінно діє в службових модулях МКС "Зоря" і "Зірка" безпосередньо на орбіті. Українські підприємства мають потужний потенціал у розробці і виробництві найсучаснішої продукції для космосу, і готові виконувати подібні замовлення, але, усе впирається в кошти. При належному фінансуванні українці спроможні забезпечити космічну галузь високоякісними бортовими і наземними системами керування, апаратурою командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників.

Загалом, Україна може бути супердержавою, принаймні в космосі. Тільки їй потрібні для цього гроші.

Те, що космічний простір набуває для землян не тільки нав'язливий відтінок комерції, але і щосили політизується, Україна відчуває на собі як ніхто. Політ Леоніда Каденюка, першого українського космонавта, став не більш ніж рекламним трюком. Наші друзі з мису Канаверал показали: мовляв, ми не тільки визнаємо Київ у космосі - ми активно з ним співробітничаємо. На цьому хвалене співробітництво, власне, і закінчилося - Україна не бере сьогодні участі в жодній з американських наукових космічних програм, утім, як і європейських. Запуск супутників під американським та іншими прапорами українськими ракетами - стовідсотковий бізнес, не більш. "Дешева доставка вашого вантажу на орбіту, точно й у зазначений термін!" - от гасло цієї спільної діяльності, ні про яку науку, зрозуміло, не йдеться. Запускаючи іноземні супутники, українські спеціалісти навіть докладно не знають, що там за начинка, для яких цілей. Та це і не повинно хвилювати - проїзд оплачений!

Говорячи про міжнародне співробітництво, НКАУ згадує насамперед свої проекти "Морський старт" і "Старт із пустелі". Обидва, що зрозуміло з назви, належать до сфери так званих "пускових послуг", і до освоєння космічного простору і наукових досліджень відношення не мають, хоча і дуже цікаві з технічної точки зору. Участь у розробках американської компанії "Боїнг" і норвезької "Кварнер" надають їм незабутній присмак комерції. Хоча і від цього, зрозуміло, нікуди не дітися.

Дійсно ж серйозний шлях України в космос очевидний - або з Росією, або… з Китаєм, або ж (що, очевидно, найбільше реально і раціонально) з обома разом. З приводу російських партнерів питань не виникає - наші виробники (наприклад, керівники того ж "Київприладу") відзначають, що практично всі розробки проводяться "наполовину" із росіянами. А з Китаєм сьогодні ми дуже дружимо в авіаційній сфері, але вже зараз йдуть розмови і про поширення цієї дружби за межі стратосфери. Передумови очевидні: Пекін прагне в космос (за останніми даними, зараз готується перша група китайських космонавтів), а Україні потрібні кошти і надійні партнери, що мають намір реально співробітничати, а не запрошувати на другорядні ролі в рекламних шоу з умовою: "Ти лети, але нічого не чіпай".

Зовсім неспроста сьогодні НКАУ пропонує достроково прийняти нову Національну космічну програму, що вступила б у дію в 2002 році (на період до 2006 року), і яку Верховна Рада повинна розглядати вже цього року. Адже та, що нині чинна, за якою наша космонавтика живе з 1998 року, розрахована на період до 2003-го - тобто начебто б поспішати нема чого. Проте, як вважають у космічному відомстві, сьогодні до освоєння Всесвіту висуваються взагалі інші вимоги, ніж три роки тому. Зміст подібних змін дуже прозаїчний: із зрозумілих причин різко скорочений обсяг військових замовлень, на яких традиційно будувалася галузь ще з радянських часів (здається, у 1998 році можна було передбачити подібний нюанс), і щосили йде комерціалізація космосу.

Крім виконання замовлень вітчизняних і іноземних клієнтів, підприємства космічної галузі мають сьогодні стратегічне завдання - максимальне використання своїх суперсучасних технологій для більш "приземлених" сфер: виробництва товарів і послуг для пересічного споживача. Саме це диктує і нещодавно прийнятий указ Президента "Про використання космічних технологій для інноваційного розвитку держави". Цій новоявленій стратегії буде присвячена і виставка "Космічні технології -- на службу суспільству", яку планується провести наприкінці літа в Києві. Варто додати, що "приземленням космосу" убивається, за задумом, відразу декілька зайців: зберігається потенціал підприємств, останні заробляють собі кошти самі, створюються нові робочі місця, плюс державі приємно - створюється конкуренція імпортним товарам.

Використана література:

Космос і Україна. – К., 2001.

Енциклопедія авіації та космонавтики. – М., 1992.