Зміст Ядерна зброя 1.1 Характеристика ядерної зброї. Види вибухів 1.2 Вражаючі фактори а) Ударна хвиля б) Світлове випромінювання в) Проникаюча радіація г) Радіоактивне зараження д) Електромагнітний імпульс 1.3 Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів 1.4 Вогнище ядерної поразки 1.5 Зони радіоактивного зараження на сліді ядерного вибуху Хімічна зброя 2.1 Характеристика ОР, засоби боротьби і захисту від них а) ОР нервово-паралітичної дії б) ОР шкірнонаривної дії в) ОР задушливої дії г) ОР загальноотруйної дії д) ОР психохімічної дії 2.2 Бінарні хімічні боєприпаси 2.3 Вогнище хімічної поразки Бактеріологічна (біологічна) зброя 3.1 Характеристика бактеріальних засобів 3.2 Вогнище бактеріологічної поразки 3.3 Обсервація і карантин
Ядерна зброя Характеристика ядерної зброї. Види вибухів. Ядерна
зброя – це один з основних видів зброї масового знищення. Вона здатна в
короткий час вивести з ладу велику кількість людей, зруйнувати будинки
і споруди на великих територіях. Масове застосування ядерної зброї
здатне викликати катастрофічні наслідки для всього людства, тому
ведеться його заборона. Вражаюча дія ядерної зброї заснована на
енергії, що виділяється при ядерних реакціях вибухового типу.
Потужність вибуху ядерних боєприпасів прийнято виражати тротиловим
еквівалентом, тобто кількістю звичайної вибухової речовини (тротилу),
при вибуху якого виділяється стільки ж енергії, скільки її виділяється
при вибуху цих ядерних боєприпасів. Тротиловий еквівалент виміряється в
тоннах (кілотоннах, мегатоннах). Засобами доставки ядерних
боєприпасів до цілей є ракети (основний засіб нанесення ядерних
ударів), авіація й артилерія. Крім того, можуть застосовуватися ядерні
фугаси. Ядерні вибухи здійснюються в повітрі на різній висоті, у
поверхні землі (води) і під землею (водою). Відповідно до цього їх
прийнято розділяти на висотні, повітряні, наземні (надводні) і підземні
(підводні). Точка, в якій відбувся вибух, називається центром, а її
проекція на поверхню землі (води) — епіцентром ядерного вибуху. Вражаючі фактори ядерного вибуху. Вражаючими
факторами ядерного вибуху є ударна хвиля, світлове випромінювання,
проникаюча радіація, радіоактивне зараження та електромагнітний імпульс. Ударна хвиля. Це
основний вражаючий фактор ядерного вибуху, тому що більшість руйнувань
і ушкоджень споруд, будинків, а також поразки людей обумовлені, як
правило, її впливом. Вона являє собою область різкого стиску
середовища, що поширюється в усі сторони від місця вибуху з надзвуковою
швидкістю. Передня межа стиску повітря називається фронтом ударної
хвилі. Вражаюча дія ударної хвилі характеризується величиною
надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним
тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед
ним. Він вимірюється в ньютонах на квадратний метр (Н/м2). Ця одиниця
тиску називається паскалем (Па). 1 Н/м2=1 Па (1 кПа»0,01 кгс/см2). При
надлишковому тиску 20—40 кПа незахищені люди можуть одержати легкі
поразки (легкі забиті місця і контузії). Вплив ударної хвилі з
надлишковим тиском 40—60 кПа приводить до поразок середньої важкості:
втраті свідомості, ушкодженню органів слуху, сильним вивихам кінцівок,
кровотечі з носа й вух. Важкі травми виникають при надлишковому тиску
понад 60 кПа і характеризуються сильними контузіями всього організму,
переломами кінцівок, ушкодженням внутрішніх органів. Вкрай важкі
поразки, нерідко зі смертельним результатом, спостерігаються при
надлишковому тиску понад 100 кПа. Швидкість руху і відстань, на
яку поширюється ударна хвиля, залежать від потужності ядерного вибуху;
зі збільшенням відстані від місця вибуху швидкість швидко падає. Так,
при вибуху боєприпасів потужністю 20 кт ударна хвиля проходить 1 км за
2 с, 2 км за 5 с, 3 км за 8 с. За цей час людина після спалаху може
укритися й уникнути поразки. Світлове випромінювання. Це
потік променистої енергії, що включає видимі ультрафіолетові й
інфрачервоні промені. Його джерело — світна область, утворена
розпеченими продуктами вибуху і розпеченим повітрям. Світлове
випромінювання поширюється практично миттєво і триває в залежності від
потужності ядерного вибуху до 20 с. Однак сила його така, що,
незважаючи на короткочасність, воно здатне викликати опіки шкіри
(шкірних покривів), поразку (постійну чи тимчасову) органів зору людей
і загоряння пальних матеріалів і об'єктів. Світлове
випромінювання не проникає через непрозорі матеріали, тому будь-яка
перешкода, що здатна створити тінь, захищає від прямої дії світлового
випромінювання і виключає опіки. Значно послабляється світлове
випромінювання в запиленому (задимленому) повітрі, у туман, дощ,
снігопад. Проникаюча радіація. Це потік гамма-променів і
нейтронів. Вона триває 10—15 с. Проходячи через живу тканину,
гамма-випромінювання і нейтрони іонізують молекули, що входять до
складу клітин. Під впливом іонізації в організмі виникають біологічні
процеси, що приводять до порушення життєвих функцій окремих органів і
розвитку променевої хвороби. В результаті проходження випромінювань
через матеріали навколишнього середовища зменшується їхня
інтенсивність. Послаблюючу дію прийнято характеризувати шаром
половинного ослаблення, тобто такою товщиною матеріалу, проходячи через
який інтенсивність випромінювання зменшується в два рази. Наприклад, у
два рази послабляють інтенсивність гамма-променів сталь товщиною 2,8
см, бетон – 10 см, ґрунт – 14 см, деревина – 30 см. Відкриті й
особливо перекриті щілини зменшують вплив проникаючої радіації, а
сховища і протирадіаційні укриття практично цілком захищають від неї. Радіоактивне зараження. Основними
її джерелами є продукти поділу ядерного заряду і радіоактивні ізотопи,
що утворюються в результаті впливу нейтронів на матеріали, з яких
виготовлені ядерні боєприпаси, і на деякі елементи, що входять до
складу ґрунту в районі вибуху. При наземному ядерному вибуху
світна область торкається землі. Всередину її затягуються маси ґрунту,
що випаровуються та піднімаються вгору. Охолоджуючись, пара продуктів
поділу ґрунту конденсується на твердих частках. Утворюється
радіоактивна хмара. Вона піднімається на багатокілометрову висоту, а
потім зі швидкістю 25-100 км/год рухається в напрямку вітру.
Радіоактивні частки, випадаючи з хмари на землю, утворюють зону
радіоактивного зараження (слід), довжина якої може досягати кількох
сотень кілометрів. Найбільшу небезпеку радіоактивні речовини
представляють у перші години після випадання, тому що їхня активність у
цей період найвища. Електромагнітний імпульс. Це
короткочасне електромагнітне поле, що виникає при вибуху ядерних
боєприпасів в результаті взаємодії гамма-променів і нейтронів, що
випускаються при ядерному вибуху, з атомами навколишнього середовища.
Наслідком його впливу є перегоряння або пробої окремих елементів
радіоелектронної й електротехнічної апаратури. Поразка людей можлива тільки в тих випадках, коли вони в момент вибуху стикаються з простягнутими провідними лініями. Найбільш
надійним засобом захисту від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху є
захисні споруди. У полі варто укриватися за міцними місцевими
предметами, зворотними схилами висот, у складках місцевості. При
діях у зонах зараження для захисту органів дихання, очей і відкритих
дільниць тіла від радіоактивних речовин використовуються засоби захисту
органів дихання (протигази, респіратори, протипилові тканинні маски і
ватно-марлеві пов'язки), а також засоби захисту шкіри. Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів. Нейтронні
боєприпаси є різновидом ядерних боєприпасів. Їхню основу складають
термоядерні заряди, в яких використовуються ядерні реакції поділу і
синтезу. Вибух таких боєприпасів робить вражаючу дію насамперед на
людей за рахунок могутнього потоку проникаючої радіації, в якому значна
частина (до 40%) приходиться на так називані швидкі нейтрони. При
вибуху нейтронних боєприпасів площа зони поразки проникаючою радіацією
перевершує площу зони поразки ударною хвилею в кілька разів. У цій зоні
техніка і споруди можуть залишатися непошкодженими, а люди одержують
смертельні поразки. Для захисту від нейтронних боєприпасів
використовуються ті ж засоби і способи, що і для захисту від звичайних
ядерних боєприпасів. Крім того, при спорудженні сховищ і укриттів
рекомендується ущільнювати і зволожувати ґрунт, що укладається над
ними, збільшувати товщину перекриттів, влаштовувати додатковий захист
входів і виходів. Захисні властивості техніки підвищуються
застосуванням комбінованого захисту, що складається з водневмістовних
речовин (наприклад, полиетилену) і матеріалів з високою щільністю
(свинець). Вогнище ядерної поразки. Вогнищем ядерної
поразки називається територія, яка була піддана безпосередньому впливу
вражаючих факторів ядерного вибуху. Воно характеризується масовими
руйнуваннями будинків, споруд, завалами, аваріями в мережах
комунально-енергетичного господарства, пожежами, радіоактивним
зараженням і значними втратами серед населення. Розміри вогнища
тим більше, чим могутніше ядерний вибух. Характер руйнувань у вогнищі
залежить також від міцності конструкцій будинків і споруд, їхньої
поверховості і щільності забудови. За зовнішню межу вогнища ядерної поразки приймають умовну лінію на
місцевості, проведену на такій відстані від епіцентру (центру) вибуху,
де величина надлишкового тиску ударної хвилі дорівнює 10 кПа. Вогнище ядерної поразки умовно поділяють на зони – ділянки з приблизно однаковими за характером руйнуваннями. Зона
повних руйнувань – територія, що була піддана впливу дії ударної хвилі
з надлишковим тиском (на зовнішній межі) понад 50 кПа. У зоні
цілком руйнуються всі будинки і споруди, а також протирадіаційні
укриття і частина сховищ, утворюються суцільні завали, ушкоджується
комунально-енергетична мережа. Зона сильних руйнувань – з
надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 50 до 30 кПа. У цій зоні
наземні будинки і споруди одержують сильні руйнування, утворюються
місцеві завали, виникають суцільні і масові пожежі. Більшість сховищ
збережеться, у окремих сховищ будуть завалені входи і виходи. Люди в
них можуть одержати поразки тільки через порушення герметизації,
затоплення або загазованість приміщень. Зона середніх руйнувань
– з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 30 до 20 кПа. У ній
будинки і споруди одержать середні руйнування. Сховища й укриття
підвального типу збережуться. Від світлового випромінювання виникнуть
суцільні пожежі. Зона слабких руйнувань – з надлишковим тиском у
фронті ударної хвилі від 20 до 10 кПа. Будинки одержать невеликі
руйнування. Від світлового випромінювання виникнуть окремі вогнища
пожеж. Зони радіоактивного зараження на сліді хмари ядерного вибуху. Зона
радіоактивного зараження – це територія, яка була піддана зараженню
радіоактивними речовинами в результаті їх випадання після наземних
(підземних) і низьких повітряних ядерних вибухів. Шкідливе
діяння іонізуючих випромінювань оцінюється отриманою дозою
випромінювання (дозою радіації) Д, тобто енергією цих променів,
поглиненою в одиниці об'єму середовища, що опромінюється. Ця енергія
вимірюється існуючими дозиметричними приладами в рентгенах (Р). Рентген
– це така кількість гамма-випромінювання, що створює в 1 см2 сухого
повітря (при температурі 0 °C і тиску 760 мм рт. ст.) 2,08 x 109 іонів. Для
оцінки інтенсивності іонізуючого випромінювання, що випускається
радіоактивними речовинами на зараженій місцевості, введено поняття
«потужність дози іонізуючого випромінювання» (рівень радіації). Її
вимірюють у рентгенах у годину (Р/год), невеликі потужності в
мілірентгенах у годину (мр/год). Поступово потужність дози
випромінювання знижується. Так, потужність дози випромінювання,
заміряна через 1 год після наземного ядерного вибуху, через 2 год
зменшиться вдвічі, через 3 год – у чотири рази, через 7 год – у десять
разів, а через 49 – у сто разів. Необхідно відзначити, що при
аварії на АЕС з викидом осколків ядерного палива (радіонуклідів)
місцевість може бути забруднена протягом від декількох місяців до
декількох років. Ступінь радіоактивного зараження і розміри
зараженої ділянки (радіоактивного сліду) при ядерному вибуху залежать
від потужності і виду вибуху, метеорологічних умов, а також від
характеру місцевості і ґрунту. Розміри радіоактивного сліду умовно поділяють на зони (Мал. 1). Зона
надзвичайно небезпечного зараження. На зовнішній межі зони доза
випромінювання з моменту випадання радіоактивних речовин із хмари на
місцевість до повного їх розпаду дорівнює 4000 Р (в середині зони –
10000 Р), потужність дози випромінювання через 1 год після вибуху — 800
Р/год. Зона небезпечного зараження. На зовнішній межі зони
випромінювання – 1200 Р, потужність дози випромінювання через 1 год –
240 Р/год. Зона сильного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 400 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 80 Р/год. Зона помірного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 40 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 8 Р/год. В
результаті дії іонізуючих випромінювань, як и при дії проникаючої
радіації, у людей виникає променева хвороба. Доза 150—250 Р викликає
променеву хворобу першого ступеня, доза 250— 400 Р — променеву хворобу
другого ступеня, доза 400—700 Р — променеву хворобу третього ступеня,
доза понад 700 Р — променеву хворобу четвертого ступеня. Доза
однократного опромінення протягом чотирьох діб до 50 Р, як і
багаторазового до 100 Р за 10—30 днів, не викликає зовнішніх ознак
захворювання і вважається безпечною. Напрямок вітру Зона надзвичайно Зона небезпечного зараження Зона сильного зараження Зона помірного зараження небезпечного зараження Мал. 1. Утворення радіоактивного сліду від наземного ядерного вибуху Хімічна зброя Хімічна
зброя – боєприпаси і бойові прилади, вражаючі дії яких засновані на
використанні токсичних властивостей отруйних речовин (токсичний – від
грець. toxikon – отрута). Характеристика отруйних речовин, засоби і способи захисту від них. Основу
хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР) – токсичні хімічні
сполуки, що володіють певними фізичними і хімічними властивостями, що
уможливлюють їхнє бойове застосування з метою поразки людей, тварин і
зараження місцевості на тривалий період. Знаходячись у бойовому стані,
вони вражають організм людини, проникаючи через органи дихання, шкірні
покриви і рани. Крім того, людина може одержати поразки в результаті
вживання заражених продуктів харчування і води, а також при впливі ОР
на слизуваті оболонки очей і носоглотки. Бойовий стан ОР – такий
стан речовини, у якому він застосовується для досягнення максимального
ефекту в поразці людей. Види бойового стану ОР: пара, аерозоль, краплі. ОР у стані пари чи тонкодисперсного аерозолю заражають повітря й вражають людей через органи дихання (інгаляційна поразка). За
тактичним призначенням і за характером вражаючої дії ОР поділяються на
групи: смертельні (для смертельної поразки чи виводу з ладу людей на
тривалий термін), що тимчасово виводять з ладу (діють на нервову
систему і викликають психічні розлади), дратівні і навчальні. За
фізіологічною дією на організм ОР підрозділяються на
нервово-паралітичної дії, шкірнонаривної, загальноотруйної, задушливої,
психохімічної і дратівної дії. У залежності від тривалості
збереження вражаючої здатності ОР підрозділяються на дві групи: стійкі,
які зберігають свою вражаючу дію від декількох годин і доби до
декількох тижнів; нестійкі, вражаюча дія яких зберігається кілька
десятків хвилин після їхнього застосування. До хімічної зброї відносять також спеціальні хімічні речовини, що призначені для знищення рослин (гербіциди, дефоліанти й ін.). ОР
у виді грубодисперсного аерозолю чи крапель заражають місцевість,
устаткування, техніку, одяг, засоби захисту, водойми і здатні вражати
незахищених людей як у момент осідання хмари зараженого повітря, так і
після осідання часток ОР унаслідок їхнього випару із заражених
поверхонь, а також при контакті людей з цими поверхнями і при вживанні
заражених продуктів харчування і води. Кількісною
характеристикою ступеня зараження різних поверхонь є щільність
зараження QM – кількість ОР, що знаходиться на одиниці площі зараженої
поверхні (г/м2). Кількісною характеристикою зараження повітря
і джерел води є концентрація ОР – кількість ОР, що міститься в одиниці
об'єму (г/м3). ОР нервово-паралітичної дії. VX (Ві-Ікс),
зарин (GB), зоман (GD), табун (GA) вражають нервову систему при дії на
організм через органи дихання, при проникненні в пароподібному і
краплинно-рідинному стані через шкіру, а також при потрапленні в
шлунково-кишковий тракт разом з їжею і водою. Стійкість їх влітку
більше доби, взимку - кілька тижнів і навіть місяців. Ці ОР
найнебезпечніші. Для поразки людини досить дуже малої їхньої кількості. Ознаками поразки є: слинотеча, звуження зіниць (міоз), утруднення дихання, нудота, блювота, судоми, параліч. Як
засоби індивідуального захисту використовуються протигаз і захисний
одяг. Для надання ураженому першої допомоги на нього надягають протигаз
і вводять йому за допомогою шприц-тюбика чи шляхом прийому таблетки
протиотруту. При влученні ОР нервово-паралітичної дії на шкіру чи одяг
уражені місця обробляються рідиною з індивідуального протихімічного
пакета (ІПП). ОР шкірнонаривної дії. Іприт (перегнаний
(AD), азотистий (HN), технічний (Н)) має багатобічну дію. У
краплинно-рідинному і пароподібному стані він вражає шкіру й очі, при
вдиханні пари – дихальні шляхи і легені, при потраплянні з їжею і водою
– органи травлення. Характерна риса іприту – наявність періоду схованої
дії (поразка виявляється не відразу, а через якийсь час – 2 год і
більше). Ознаками поразки є почервоніння шкіри, утворення дрібних
бульбашок, які потім зливаються у великі і через дві-три доби
лопаються, переходячи у виразки, що важко гояться. При будь-якій
місцевій поразці ОР викликають загальне отруєння організму, що
проявляється в підвищенні температури, нездужанні. В умовах
застосування ОР шкірнонаривної дії необхідно знаходитися в протигазі і
захисному одязі. При потраплянні крапель ОР на шкіру чи одяг уражені
місця негайно обробляються рідиною з ІПП. ОР задушливої дії. Фосген
(CG) впливає на організм через органи дихання. Ознаками поразки є
солодкуватий, неприємний смак у роті, кашель, запаморочення, загальна
слабкість. Ці явища після виходу з вогнища зараження проходять, і
потерпілий протягом 4-6 год почуває себе нормально, не підозрюючи про
отриману поразку. У цей період (схованої дії) розвивається набряк
легенів. Потім може різко погіршитися дихання, з'явитися кашель з
рясним мокротинням, головний біль, підвищення температури, задишка,
серцебиття. При поразці на потерпілого надягають протигаз, виводять його з зараженого району, тепло вкривають і забезпечують йому спокій. Ні в якому разі не можна робити потерпілому штучне дихання! ОР загальноотруйної дії. Синильна
кислота (АС) і хлорциан (СК) вражають тільки при вдиханні повітря,
зараженого їхніми парами (через шкіру вони не діють). Ознаками поразки
є присмак металу в роті, роздратування горла, запаморочення, слабість,
нудота, різкі судоми, параліч. Для захисту від цих ОР досить
використовувати протигаз. Для надання допомоги потерпілому треба
роздавити ампулу з антидотом, увести її під шолом-маску протигаза. У
важких випадках потерпілому роблять штучне дихання, зігрівають його і
відправляють у медичний пункт. ОР дратівної дії. CS
(Сі-Ес), адамсит (DM), хлорацетофенон (СN), CR (Сі-Ар) викликають
гостре печіння і біль у роті, горлі й очах, сильну сльозотечу, кашель,
утруднення дихання. ОР психохімічної дії. BZ (Бі-Зет)
специфічно діють на центральну нервову систему і викликають психічні
(галюцинації, страх, пригніченість) чи фізичні (сліпота, глухота)
розлади. При поразці ОР дратівного чи психохімічної дії
необхідно заражені ділянки тіла обробити мильною водою, а
обмундирування витрусити і вичистити щіткою. Потерпілих варто вивести з
зараженої ділянки і надати медичну допомогу. Бінарні хімічні боєприпаси. На
відміну від інших боєприпасів споряджаються двома нетоксичними чи
малотоксичними компонентами (ОР), які під час польоту боєприпасів до
цілі змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням
високотоксичних ОР, наприклад VX чи зарину. Вогнище хімічної поразки. Територія,
у межах якої в результаті впливу хімічної зброї відбулися масові
поразки людей і сільськогосподарських тварин, називається вогнищем
поразки. Розміри його залежать від масштабу і способу застосування ОР,
типу ОР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості й інших факторів. Особливо
небезпечні стійкі ОР нервово-паралітичної дії, пара яких поширюються в
напрямку вітру на досить велику відстань (15-25 км і більше). Тривалість
вражаючої дії ОР тим менше, чим сильніше вітер і висхідні потоки
повітря. У лісах, парках, ярах, на вузьких вулицях ОР зберігаються
довше, ніж на відкритій місцевості. Територія, яка була
піддана безпосередньому впливу хімічної зброї, і територія, над якою
поширилася хмара зараженого повітря у вражаючих концентраціях,
називається зоною хімічного зараження. Розрізняють первинну і вторинну
зони зараження. Первинна зона зараження утворюється в результаті
впливу первинної хмари зараженого повітря, джерелом якого є пара й
аерозолі ОР, що з'явилися безпосередньо при розриві хімічних
боєприпасів. Вторинна зона зараження утворюється в результаті впливу
хмари, що утворюється при випарі крапель ОР, осілих після розриву
хімічних боєприпасів. Бактеріологічна зброя. Бактеріологічна
зброя є засобом масової поразки людей, сільськогосподарських тварин і
рослин. Дія його заснована на використанні хвороботворних властивостей
мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, грибків, а також
вироблюваних деякими бактеріями токсинів). До бактеріологічної зброї
відносяться рецептури хвороботворних організмів і засоби доставки їх до
цілі (ракети, авіаційні бомби і контейнери, аерозольні розпилювачі,
артилерійські снаряди й ін.). Бактеріологічна зброя здатна
викликати на великих територіях масові захворювання людей і тварин,
вона вражаюче впливає протягом тривалого часу, має тривалий схований
(інкубаційний) період дії. Мікроби і токсини важко знайти в
зовнішньому середовищі, вони можуть проникати разом з повітрям у
негерметизовані укриття і приміщення і заражати в них людей і тварин. Ознаками застосування бактеріологічної зброї є: глухий, невластивий звичайним боєприпасам звук розриву снарядів і бомб; наявність у місцях розривів великих осколків і окремих частин боєприпасів; поява крапель чи рідини порошкоподібних речовин на місцевості; незвичайне скупчення комах і кліщів у місцях розриву боєприпасів і падіння контейнерів; масові захворювання людей і тварин. Застосування бактеріальних засобів може бути визначене за допомогою лабораторних досліджень. Характеристика бактеріальних засобів, способи захисту від них. Як
бактеріальні засоби можуть бути використані збудники різних інфекційних
захворювань: чуми, сибірської виразки, бруцельозу, сапу, туляремії,
холери, жовтого й іншого видів лихоманки, весняно-літнього енцефаліту,
висипного і черевного тифу, грипу, малярії, дизентерії, натуральної
віспи й іншими. Крім того, може бути застосований ботулічний токсин, що
викликає важкі отруєння організму людини. Для поразки тварин
поряд зі збудниками сибірської виразки і сапу можливе застосування
вірусів ящуру, чуми рогатої худоби і птахів, холери свиней і ін.; для
поразки сільськогосподарських рослин – збудників іржі хлібних злаків,
фітофторозу, картоплі і деяких інших захворювань. Зараження
людей і тварин відбувається в результаті вдихання зараженого повітря,
влучення мікробів і токсинів на слизувату оболонку й ушкоджену шкіру,
вживання в їжу заражених продуктів і води, укусів заражених комах і
кліщів, зіткнення з зараженим предметом, поранення осколком
боєприпасів, споряджених бактеріальними засобами, а також у результаті
безпосереднього спілкування з хворими людьми (тваринами). Ряд
захворювань швидко передається від хворих людей до здорових і викликає
епідемії (чуми, холери, тифу, грипу й ін.). До основних засобів
захисту населення від бактеріологічної зброї відносяться:
вакциносивороткові препарати, антибіотики, сульфаніламідні й інші
лікарські речовини, використовувані для спеціальної й екстреної
профілактики інфекційних хвороб, засобу індивідуального і колективного
захисту, хімічні речовини, застосовувані для знешкодження. При
виявленні ознак застосування бактеріологічної зброї негайно надягають
протигази (респіратори, маски), а також засоби захисту шкіри і
повідомляють про бактеріологічне зараження. Вогнище бактеріологічного зараження. Вогнищем
бактеріологічної поразки вважаються населені пункти й об'єкти народного
господарства, що були піддані безпосередньому впливу бактеріальних
засобів, що створюють джерело поширення інфекційних захворювань. Його
межі визначають на основі даних бактеріологічної розвідки, лабораторних
досліджень проб з об'єктів зовнішнього середовища, а також виявленням
хворих і шляхів поширення виниклих інфекційних захворювань. Навколо
вогнища встановлюють збройну охорону, забороняють в'їзд і виїзд, а
також вивіз майна. Обсервація і карантин. Обсервація –
спеціально організовуване медичне спостереження за населенням у вогнищі
бактеріологічної поразки, що включає ряд заходів, спрямованих на
своєчасне виявлення й ізоляцію з метою попередження поширення
епідемічних захворювань. Одночасно за допомогою антибіотиків проводять
екстрену профілактику можливих захворювань, роблять необхідні щеплення,
ведуть спостереження за строгим виконанням правил особистої та
суспільної гігієни, особливо в харчоблоках і місцях загального
користування. Продовольство і воду використовують тільки після їхнього
надійного знезаражування. Термін обсервації визначається
тривалістю максимального інкубаційного періоду для даного захворювання
й обчислюється з моменту ізоляції останнього хворого і закінчення
дезінфекції у вогнищі поразки. У випадку застосування збудників
особливо небезпечних інфекцій – чуми, холери, натуральної віспи –
встановлюється карантин. Карантин – це система найбільш суворих
ізоляційно-обмежувальних заходів, що проводяться для попередження
поширення інфекційних захворювань з вогнища поразки, а також і для
ліквідації самого вогнища.
Література Багать А.М. Цивільна оборона. М.: Освіта, 1991. – 64 с.: іл. Демиденко
Г.П., Кузьменко Є.П., Орлов П.П., Пролигін В.О., Сидоренко М.О.; Під
ред. Демиденка Г.П. Захист об’єктів народного господарства від зброї
масового знищення: Довідник. К.: Вища шк. Головне вид-во, 1989. – 287
с.: іл.
| 
