Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від шкідливих речовин у повітрі в умовах ізоляції органів дихання від навколишнього середовища.

До цих засобів захисту органів дихання відносяться ізолюючі дихальні апарати типу ІП-4, ІП-5.

ІП-4 призначені для захисту органів дихання, шкіри, обличчя та очей від речовин будь-якої концентрації і сили дії.

Принцип дії його заснований на виділенні кисню із хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворення СО2 на О2.

ІП-4 складається із шолом-маски із з’єднувальною трубкою, реферативного патрона, дихального мішка, каркаса, сумки.

Шолом-маска П-4 служить для ізолювання органів дихання від отруйного зовнішнього середовища.

Регенеративний патрон призначений для отримання кисню, необхідного для дихання, а також поглинання вуглекислого газу і вологи, які містяться у видухнутому повітрі.

Дихальний мішок – є резервуаром для видихнутої газової суміші та кисню, який виділяє регенеративний патрон.

Сумка – для зберігання та перенесення ІП-4.

Тривалість роботи у протигазі:

при важкому фізичному навантаженні (біг, земляні роботи) – 40 хв.

при середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) – 60 хв.;

при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) – 180 хв.

Розмір шолома: Наприклад, 1 - до 635; 2 – 647-670; 4 – 700 і більше.

Для запуску ІП-4 необхідно:

встановити регенеративний патрон ІП-4 на каркас та приєднати його до дихального мішка;

приєднати шолом-маску до ІП-4;

одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний паторн був на рівні талії;

відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;

надіти шолом-маску так, щоб не було складок, а окуляри – на рівні очей;

привести у дію пусковий брикет, знявши чек, закрутивши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;

переконатися в тому, що пусковий пакет працює за зміною кольору термоіндикатора – від рожевого до яскраво-синього;

закрити кришку сумки і защепити її на всі кнопки.

6. Евакуація – це організований вихід працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення.

Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом.

Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, автомобілі тощо).

Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.

Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у заміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів їхній сімей, студентів ВУЗів, учнів шкіл та училищ організовується через підприємства, навчальний заклад.

Плани евакуації населення розташовані в штабах Цивільної обороти міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують напоготові пункти управління, засоби зв’язку й передачі інформації; підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміській зоні, виявляють приміщення. придатні як протирадіаційні укриття, проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення.

Для підготовки і проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об’єктах народного господарства створюють евакуаційні комісії. Вона здійснює: підрахунок населення, яке підлягає евакуації, підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони, прийняття й розміщення населення, організацій та навчальних закладів, розподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об’єктах евакуації тощо.

Евакуаційна комісія об’єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхній сімей, які евакуйовуватимуть; визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом, готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв’язок з районними комісіями, займається питанням розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення.

ЗЕП розміщують у громадських будинках, поблизу залізничних станцій, платформ, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення. Поблизу станцій пунктів висадки створюють прийомні евакуаційні пункти (ПЕП), на який організовуються зустріч і відправлення населення.

У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім’ями, а на роботу відправляються у місто.

Студенти навчальних закладів і учні продовжують навчання у заміській зоні.

8. Спостереження організовується з метою своєчасного забезпечити штаб Цивільної оборони необхідними даними про радіоактивне, хімічне, біологічне зараження та вижити необхідних заходів щодо захисту населення. Дані обстеження використовують органи державної влади для прийняття відповідних рішень щодо евакуації населення. встановлення режиму.

Система спостереження за станом середовища України має величезну відомчу структуру.

Режимні спостереження за станом природних ресурсів здійснюють десять міністерств та відомств.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює спостереження за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотримання норм гранично доступних викидів; джерелами скидів стічних вод і дотримання норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих складів; станом грунтів, скидами і викидами з об’єктів, на яких використовуються радіаційно небезпечні технології, станом складів, звалищ промислових і побутових відходів, наземних і морських екосистем.

Національне космічне агентство України спостерігає за станом озонового шару, забрудненістю атмосфери, грунтів та поверхневих вод, радіаційним станом.

Міністерство охорони здоров'я України проводить вибіркові спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря у місцях проживання населення, станом поверхневих вод у населених пунктах, станом здоров'я населення і впливом на нього забрудненого природного середовища та ряд інших фізичних факторів (шум, радіація, вібрація тощо).

Міністерство сільського господарства та продовольства України здійснює контроль за токсичним станом сільськогосподарських рослин та тварин і продуктів з них. Міністерство лісового господарства України – стан лісів, грунтів у лісах та мисливської фауни.

Державний комітет України з гідрометеорології контролює стан атмосферного повітря, поверхневих, підземних та морських вод, стан озонового шару у верхній частині атмосфери, радіаційну обстановку (АЕС().

Державні комітети України, житлово-комунального господарства здійснює спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання, станом стічних вод, міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень тощо.

Подану цими організаціями інформацію узагальнює та аналізує Міністерство природи України, щорічно її публікують у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.

Спостереження навколишнього середовища ведеться методом моніторингу протягом доби і методом контролю, який проводять спеціальні підрозділи: збройні сили, гідрометеоцентр, та ін. підрозділи, міністерства та відомства.

Моніторинг – це система повторних цілеспрямованих спостережень за параметрами навколишнього середовища у динаміці, тобто здійснюється спостереження, оцінка стану і відбування можливих змін.

На основі зібраних даних про стан середовища даються рекомендації щодо розробки раціональних способів його використання.

Є три рівні моніторингу:

санітарно-токсичний – забезпечує спостереження за станом якості навколишнього середовища;

екологічний – це визначення змін у складі екосистем, природних комплексів, а також контролю, оцінки екологічного стану на об’єктах і територіях підприємств;

біосферний – дозволяє визначити глобально фонові зміни в природі, рівні радіації, погодно-кліматичні зміни на планеті;

Контроль (дозиметричний, хімічний, біологічний) проводиться для безпосереднього визначення ступеня зараження людей, місцевості, повітряної акваторії отруйними (СДОР) речовинами тощо.

Дозиметричний контроль проводяться для своєчасного отримання даних про дози опромінення людей та ступеня зараження місцевості, техніки тощо для вжиття заходів щодо зменшення небезпеки радіаційного ураження.

Контроль опромінення застосовується для груп людей. які спільно діють в однакових умовах радіоактивного ураження, з метою отримання даних про працездатність. За допомогою вимірювача потужності доз радіації ДП-5В.

Індивідуальний контроль опромінення проводиться з метою отримання даних про дозу опромінення кожної людини за допомогою дозиметра кишенькового ДКП-58А.

Хімічний контроль проводиться для визначення факту та ступеня зараження отруйними речовинами та сильнодіючими отруйними речовинами.

Хімічний контроль проводиться за допомогою приладів хімічної розвідки та у спеціальних хімічних лабораторіях.

Біологічний контроль – це виявлення характеру та ступеня небезпеки зараженої місцевості, людей, продуктів харчування, води збудниками інфекційних хвороб та визначення заходів проти біологічного захисту.

2. Для проведення рятувальних робіт залучаються спеціалізовані формування Цивільної оборони, військові частини, підрозділи тощо.

Невоєнізовані формування мають у першу чергу проводити рятувальні роботи на об’єктах народного господарства.

До них входять формування загального призначення, які мають у своєму складі аварійно-технічні формування, форм. механізації робіт. Вони можуть бути посилені протипожежними, дорожніми, автомобільними та іншими підрозділами.

Від швидкості та рішучості дій формувань залежить життя багатьох людей та збереження матеріальних цінностей.

При рятувальних роботах потрібно дотримуватися таких заходів безпеки:

- пересування людей і автомобілів дозволяється тільки назначеними та розвіданими шляхами;

- забороняється вести роботи біля конструкцій, які загрожують падінням;

- проведення робіт на електромережах, електроустановках тільки після їх відключення і заземлення;

- освітлення ділянок роботи вночі та за несприятливої погоди.

Під стійкістю роботи об’єкта народного господарства розуміють здатність підприємства, установи попереджувати виникнення виробничих аварій, катастроф, протистояти впливу уражаючих факторів, аби запобігти або зменшити загрозу життю і здоров’ю робітників і службовців, матеріальних втрат, а також забезпечити відновлення порушеного виробництва в мінімально короткий термін.

Стійка робота промислового підприємства складається:

а) зі стійкості інженерно-технічного комплексу (буд. споруд) до дії зовнішніх факторів при аваріях, катастрофах, а також при застосуванні щодо них сучасної зброї;

б) зі стійкості виробничої діяльності (захист виробничого персоналу, надійність системи управління тощо);

Фактори, від яких залежить стійка робота об’єктів у НС мирного і воєнного часу:

Надійність захисту робітників і службовців.

Безпечність розташування об’єкта щодо зон масштабних руйнувань.

Можливість інженерно-технічного комплексу протистояти уражаючим діям сучасної військової зброї.

Безперервність постачання електроенергією, паливом, газом і всім необхідним для випуску продукції.

Надійність керування виробництвом, силами і засобами ЦО.

Підготовленість підприємства до поновлення виробництва і проведення рятувальних робіт.

З вище перерахованих факторів випливають такі шляхи і засоби підвищення стійкості підприємств, установ, навчальних закладів України:

- нагромадження фондів захисних споруд і засобів індивідуального захисту;

- будівництво важливих підприємств за межами зон можливих зруйнувань;

- розширення зв’язків між галузями промисловості і підприємствами;

- утворення матеріально-технічних резервів;

- підтримування сил ЦО в постійній готовності.