Аналізуючи середню тривалість життя людини можна бачити, що ця величина непостійна. Чим раніший етап розвитку людини, тим коротшою є середня тривалість життя.

Судячи з кістяків, близько 40% неандертальців вимирали у віці до 14 років; 15% - від 15 до 20 років і тільки 5% - у віці близько 40 років і більше. Рідко доживали до 50 років і люди кам’яного віку.

Протягом тисячоліть люди вимирали не досягши старості. Рання дитяча смертність, масові епідемії, голод, тяжкі умови життя скорочували й у наступні століття тривалість життя.

Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок вище, ніж чоловіків. Це відзначалося й у минулому, але особливо помітним стало в останні десятиліття. Таке явище відзначається в більшості країн. У певній мірі це пояснюється соціальними факторами; особливостями праці чоловіків, великим травматизмом, шкідливими звичками (алкоголізм, куріння). Не заперечуючи значення цих факторів, слід зазначити, що тільки вони не можуть цілком пояснити наявні різниці в тривалості життя. Припускають, що причини цих різниць пов’язані з особливостями нейрогуморальної регуляції в організмі в жіночої статі, своєрідною захисною дією жіночих статевих гормонів.

Можливо, що наявність двох Х-хромосом у жінок забезпечує велику надійність генетичного апарата. Слід враховувати, що видова тривалість життя – це не одна загальна для всіх величина. Існує діапазон нормальної тривалості життя, люди у віці 120-130 років – це відносно невелика група довгожителів.

Особливо багато довгожителів в Абхазії і Аджарії (Грузія), в Азербайджані, на Північному Кавказі, у гірському Алтаї. Більш високі показники довголіття спостерігаються в сільській місцевості. Це вказує, що потенційна можливість довголіття виявляється неоднаково в різних умовах середовища (характер і умови праці, кліматичні умови).

СМЕРТЬ ЯК ЗАВЕРШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

Смерть – завершальна фаза індивідуального існування кожного організму. Неминучість смерті випливає із суперечливої сутності життя. Життя і смерть у живому організмі представляють діалектичну єдність. Заперечення життя власне кажучи міститься в самому житті, так що життя міститься завжди у відношенні з своїм необхідним результатом – смертю.

У процесі життєдіяльності організму безупинно відбувається відмирання клітин; так само безупинно здійснюється відновлення структур, що відмирають. При порушенні погоджених процесів обміну в організмі, а також між організмом як цілим і середовищем настає смерть. Причиною смерті можуть бути наростаючі старечі зміни. Патологічний процес чи впливи зовнішнього середовища, що насильно обривають життя. Таким чином, смерть є завершальним етапом індивідуального розвитку.

В людини розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну), викликану хворобливими станами організму, ураженням життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути наслідком нещасного випадку.

Перші 1-4 хв після припинення життєдіяльності організму – це так звана клінічна смерть, коли настає зупинка дихання і серця. Через 4-6 хв після припинення серцевої діяльності і дихання виникає соціальна смерть, коли гинуть клітини кори головного мозку. І якщо в цей час оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні рефлекси і не виникнуть нові.

Коли ж протягом 6-7 хв людину не оживити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточне припинення життєдіяльності організму у зв’язку з необоротним порушенням обміну речовин у клітинах.

ПОНЯТТЯ ПРО КЛІНІЧНУ СМЕРТЬ

У вищих багатоклітинних організмів смерть не одномоментна подія. У цьому процесі розрізняють два етапи клінічної і біологічної смерті.

Ознакою клінічної смерті служить припинення найважливіших життєвих функцій: втрата свідомості, відсутність серцебиття і дихання. Однак у цей час більшість клітин і організмів ще залишаються живими, у них ще відбуваються процеси самовідновлення. Їхній метаболізм ще упорядкований. Лише поступово настає біологічна смерть, пов’язана з припиненням самовідновлення, хімічні процеси стають неупорядкованими, у клітинах відбувається аутоліз (самопереварювання) і розкладання. Ці процеси відбуваються в різних органах з неоднаковою швидкістю, що визначається ступенем чутливості тканин до порушення постачання їх киснем. Нервові клітини кори мозку є найбільш чутливими. В них некротичні зміни відбуваються вже через 5-6 хв, при більш тривалому припиненні дихання і кровообігу настають не зворотні зміни в клітинах кори великого мозку.

Деяким хворим після цього вдається відновити серцеву діяльність, дихання та інші функції, лише свідомість не відновлюється. З метою подовження періоду клінічної смерті використовують загальне охолодження організму. Гіпотермія сповільнюючи обмінні процеси, забезпечує велику стійкість до кисневого голодування.

Використання гіпотермії в клініці дуже перспективно. Деякі складні хірургічні операції проводять в умовах гіпотермії. Внаслідок того що біологічна смерть – тривалий процес. Можливе повернення із стану клінічної смерті до життя.