1. 11.5. Екологія земноводних. Особливості будови і фізіології
органів земноводних. Основні представники. Роль та значення в житті
людини. Охорона земноводних. 2. 12.1. Плазуни – перший клас наземних хребетних тварин. 3. 12.2. Основні органи плазунів. Систематичний аналіз класу плазунів. КЛАС ЗЕМНОВОДНІ, АБО АМФІБІЇ (AMPHIBIA) В
історії розвитку хребетних амфібії, або земноводні, були першими,
далеко не досконалими наземними тваринами з дуже обмеженими
можливостями поширення на суші. Дорослі амфібії більшу частину
свого життя проводять у воді або тримаються поблизу водойм, у вогких
місцях, їх дуже просто збудовані легені не забезпечують повністю обмін
газів, і функцію дихання виконує також і шкіра, а це можливо лише при
умові достатньої вологості. Личинковий розвиток амфібій, як правило,
відбувається у воді. Амфібії представлені порівняно невеликою кількістю видів дрібних форм, які розподіляються між такими трьома рядами: ряд хвостаті, до яких належать тритони, саламандри, амблістома та ін.; ряд безхвості — земляні жаби, водяні жаби та ін.; ряд
безногі — невелика група червоноподібних амфібій що риються в землі і в
зв'язку з цим втратили кінцівки (черв'яки) безногі живуть у тропічному
поясі Америки, Африки, Індії. Шкіра амфібій гола; містить
значну кількість багатоклітинних залоз, що виділяють слиз; у багатьох
секрет шкірних залоз отруйний. Шкіра має багато кровоносних судин, що
зв'язане з її дихальною функцією. Від підлеглої мускулатури шкіра в
багатьох місцях відокремлена великими лімфатичними просторами. Амфібії
періодично линяють, скидаючи старий епідерміс, як тріснутий чохол. Внутрішній
скелет характеризується рядом особливостей, що розвинулися в зв'язку з
переходом до наземного способу життя. В хребті з'являються два нових
відділи, яких не було в риб і які характерні для наземних хребетних,—
шийний і крижовий. В результаті хребет поділився на чотири відділи:
шийний, тулубовий, крижовий і хвостовий. Череп сучасних амфібій містить багато хрящових і небагато кісткових елементів. У
амфібій є: парні носові, лобні і тім'яні кістки; з боку черепної
коробки (в слуховій ділянці) лежить парна луската кістка (os
squamosum). Під нюховою ділянкою розміщений парний сошник (vomer). Язик мускулистий і в різних амфібій різної форми. У
порожнину рота у амфібій відкриваються протоки слинних залоз, секрет
яких служить для змочування поживи (прямої) кишки перетворений у
клоаку, куди відкриваються протоки сечостатевої системи. Органи
дихання амфібій: зябра властиве личинкам усіх сучасних амфібіям, усе
життя яких проходить у воді. У решти амфібій в дорослому стані функцію
дихання виконують легені і шкіра. Легені амфібій примітивні. В деяких хвостатих амфібій є більш чи менш довге дихальне горло. Cерце амфібій, як відзначалося, складається з двох тонкостінних передсердь і загального мускулистого шлуночка. Амфібії
походять від давніх кистеперих риб, плавальний пузир яких перетворився
в орган повітряного дихання — легені, а плавці стали настільки
масивними, що ними можна було користуватись як лапами. Ці дві
особливості і стали основною передумовою для виходу на сушу. Амфібії
з'явилися уже в девоні і досягли надзвичайного розквіту в
кам'яновугільний період. Типовими представниками найдавніших амфібій кам'яновугільного періоду є стегоцефали, або панцирноголові. Стегоцефали дали початок сучасним амфібіям, а також вищим хребетним — давнім рептиліям, або плазунам. КЛАС ПЛАЗУНИ, АБО РЕПТИЛІЇ (REPTILIA) Плазуни,
або рептилії (ящірки, змії, крокодили, черепахи та ін.),— справжні
наземні хребетні. Якщо деякі рептилії і живуть у воді, то це явище
вторинне. В будові і розвитку рептилій, порівняно з земноводними,
сталися важливі зміни, що дали змогу рептиліям повністю порвати з
водним середовищем і дуже поширитися на суші. Насамперед, у
рептилій розвинулися досконаліші, ніж в амфібій, легені і кровоносна
система, які забезпечують відносно високий рівень газообміну в
наземно-повітряних умовах. В зв'язку з цим шкіра втратила значення
додаткового органу дихання і потреба в підтриманні її вологості
відпала. Шкіра стала сухою, в ній утворилися рогові луски або щитки, що
захищали тіло від висихання (і механічних пошкоджень). Пристосування
до наземних умов ішло й іншими напрямами: стався перехід від
зовнішнього до внутрішнього запліднення і виник ряд особливостей,
завдяки яким зародок міг розвиватися на суші. По-перше, відкладувані
рептиліями яйця містять величезну кількість жовтка, який є поживою для
зародка, і вкриті щільною шкірястою або вапнистою шкаралупою, яка
добре захищає зародок від несприятливих зовнішніх впливів. По-друге,
навколо зародка утворюються зародкові оболонки, які забезпечують, з
одного боку, захист зародка від висихання і механічних пошкоджень і, з
другого,— його дихання киснем повітря до початку функціонування легень. ЗАГАЛЬНИЙ НАРИС БУДОВИ РЕПТИЛІЙ Шкіра
рептилій не має залоз, суха і вкрита роговими лусками, Щітками, або
суцільним роговим панциром. Ці рогові утворення часто підстилаються
шкірними окостеніннями (кістковий панцир У черепах). Ящірки і змії
періодично линяють — скидають старий роговий покрив і замінюють його
молодим. Внутрішній скелет рептилій характеризується рядом
особливостей, що розвинулися в рептилій у зв'язку з пристосуванням їх
до сугубо наземного способу життя. Скелет рептилій, порівняно з
скелетом їх предків—давніх амфібій (стегоцефалів), легший і одночасно
міцніший і забезпечує більшу рухливість тварини. Хребет поділяється на п'ять відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий. Череп рептилій костеніє майже повністю. Покриття черепа найдавніших рептилій являло собою суцільний важкий панцир. Скелет
кінцівок і їх поясів у рептилій має типову будову п'ятипалих кінцівок
наземних хребетних. У зв'язку з деякими змінами в положенні кінцівок по
відношенню до тулуба, рухливість плазунів значно зросла. У деяких
рептилій (безногі ящірки, змії), в зв'язку з пересуванням шляхом
змієподібних вигинань свого тіла в умовах густої трав'янистої
рослинності або серед каміння, кінцівки редукувалися. Органи
травлення рептилій більш диференційовані, ніж в амфібій; відділи
кишкового тракту відокремлені краще. На межі товстої і тонкої кишок
відходить зачаткова сліпа кишка. Закінчується кишечник клоакою. Мал.1. Розрізана ящірка (самець): 1
– стравохід; 2 – шлунок; 3 – печінка; 4 – жовчний міхур; 5 –
підшлункова залоза; 6 – дванадцятипала кишка; 7 – товста кишка; 8 –
клоака; 9 – селезінка; 10 – трахея; 11 – легені; 12 – ліве передсердя;
13 – праве передсердя; 14 – шлуночок; 15 – спинна аорта; 16 – права
сонна артерія; 17 – сонна протока; 18 – сім’яник; 19 – придаток
сім’яника; 20 – нирка; 21 – сечовий міхур. Органи
дихання. Дихальні шляхи утворені трахеєю, яка відходить від гортані і
поділяється ззаду на два бронхи, що входять у легені. Акт дихання, як
зазначалося, здійснюється шляхом розширень і стиснень грудної клітки з
допомогою черевних і межреберних м'язів. У кровоносній системі
рептилій, порівняно з амфібіями, стався ряд важливих змін, що
забезпечувало досконаліший розподіл артеріальної і венозної крові по
судинах великого і малого кіл кровообігу. Нервова система і
органи чуттів розвинені краще, ніж в амфібій. З особливостей у будові
головного мозку треба відзначити появу в бокових ділянках покриття
великих півкуль поверхнево-розміщеної сірої речовини (нервові клітини
особливого типу), яка є зачатком кори великих півкуль. Ця кора є,
головним чином, вищим нюховим центром і лише незначна її ділянка
відповідає корі ссавців. Тому кора великих півкуль рептилій дістала
назву первинного або давнього плаща. Органи розмноження
представлені: у самців – сім’яниками і сімянопроводами (вольфові
канали), у самок – яєчниками і яйцепроводами (мюллерові канали).
Статеві протоки, як і сечоводи, впадають у клоаку. Запліднення
внутрішнє. Яйця відкрадаються на суші. Деякі рептилії живородящі. Проте
зародок, який розвивається в статевих шляхах, живиться жовтком яйця.
|