Кущ родини тимелейових. Кора жовтаво-сiра. Листки черговi, скупченi
на кiнцях гiлочок. Квiтки двостатевi, сидячi, скупченi в пазухах
торiшних листкiв, рожевi, запашнi, з'являються до розпускання листя.
Цвiте у квiтнi - травнi. Плід - кiстянка червоного кольору. Наукова назва роду у перекладi з грецької означає "дуже гарний". Народнi
назви рослини - вовчi ягоди, вовчинець, вовче лико - пов'язанi з
високою отруйнiстю всiх частин рослини, а остання ще й очевидно, з тим,
що її кора дуже легко вiддiляється вiд деревини i здирається довгими
стрiчками. Побутує навіть легенда, що якось у лiсi звірі зібрали
велику раду, щоб дати назви рослинам. Вовк прибіг із запізненням.
Побачивши, що рада розпочалася без нього, в лютi став здирати кiгтями
кору з найближчого куща. З того часу i назвали цю рослину - вовчим
ликом. Дійшла до наших часів і інша легенда про те, як у Дафну,
дочку - красуню рiчкового бога Пенея закохався Апполон. Та не судилося
цьому коханню запломенiти квiткою щастя, бо коли Аполлон меткими
стрiлами убив страшну потвору Пiфона i святкував перемогу, вгледiв
неподалiк Ерота - юного бога кохання, який у цей час напинав тятиву
золотого лука. Засмiявся Аполлон i сказав: "Що тобi, пустунчику робити
з такою грiзною зброєю? Вона личить тiльки менi, тобi ж достатньо
нiжних почуттів". Ерот спалахнув вiд образи i сказав: "Нехай твiй лук
поражає, а моя стрiла вразить тебе". Пiднявся на високий Парнас, дiстав
iз сагайдака двi стрiли. Одною, гострою, що породжує кохання, вiн
проткнув серце Аполлона. Другу - тупу, вiд якої кохання гине, послав у
серце прекрасної нiмфи Дафни. I тієї ж митi Аполлон покохав Пенеєву
дочку, а вона почала всiляко уникати зустрiчi з ним. Одного разу
вони все-таки зустрiлися. Побачивши Аполлона, Дафна кинулася тiкати.
Аполлон помчав за нею з криком зачекати, бо він не ворог, а переслiдує
бо кохає її. Блiда, знесилена Дафна стала благати Пенея: "Батьку,
допоможи! Коли у тебе ще є могутнiсть, змiни, мiй образ". I тiльки
мовила це, як її тiло почало нiмiти i вкрилося тонкою корою, волосся
стало листками, руки - вiтами, ноги - корiнням. Росте в листяних i мiшаних лiсах Карпат. Кору гiлок вочого лика заготовляють навеснi пiд час сокоруху, плоди - восени, в перiод повної стиглостi ягід. Кора
i плоди вовчого лика мiстять оксикумарини (дафнiн), смолистi отруйнi
речовини (мезерин, умбелiферон, дафнетин), фенолкарбонову кислоту. У
насiннi є алкалоїди. Галеновi препарати вовчого лика застосовують
як болетамувальний, протинаривний i вiдтяжний засiб, при невралгiях,
ревматизмi, радикулiтi, подагрi, паралiчах, дiатезах, пухлинах горла i
стравоходу, золотусі, водянці Свіжі або висушені плоди інколи
приймають всередину (один плід на день) при відсутності апетиту, втомі,
атеросклерозі. Інколи рослину використовують при простудних
захворюваннях, туберкульозі, дизентерії. Внутрiшньо - вiдвар
подрiбненої кори (1:10 випарюють до половини) приймають по 2 краплi
тричі на день. Настоянку кори (1 г на 64 мл 70% розчину спирту,
настоюють 10 днiв) приймати по 2 краплi тричі на день. Зовнiшньо
- настоянка (1 частина кори i порiзаних на шматочки гiлок з квiтками на
3 частини горiлки, настоювати 10 днiв), для натирання суглобiв, м'язiв
при невралгiях i ревматичних болях. При недотриманнi умов застосування
можливе отруєння. Настоянка з кори і плодів має високу інсектицидну дію. Симптоми отруєння: дерматити (опiки), судоми, подразнення слизових оболонок, порушення функцiї центральної нервової системи. Лікування:
промивання шлунка водою з додаванням активованого вугiлля, послаблюючi
засоби, пiд шкiру вводять розчин платифiлiну гiдротартрат 0,2%-1 мл,
атропіну сульфат 0,1% -1 мл, метацину 0,1% -1 мл внутрiшньовенно -
розчин строфантину 0,05% -1 мл разом із розчином глюкози 20% - 40 мл.
При дерматитах накладають мазевi пов'язки з гiдрокортизоном,
синтомiцином.
|