План. Загальні ознаки вищих рослин. Рослинні тканини їх класифікація. Види твірних тканин їх будова та значення в рослинному організмі. 4. Види покривних тканин. Рослинні тканини Рослинні
організми можуть бути одно і багатоклітинними. Тіло одноклітинної
рослини складається лише з однієї клітини, яка і здійснює всі необхідні
життєві функції та процеси (живлення, дихання, виділення, розмноження). Тіло
багатоклітинної рослини складається із сукупності клітин, групи яких
спеціалізуються на виконанні певних Функцій. Такі спеціалізовані групи
клітин у рослині утворюють тканини. Тканина — це сукупність клітин, що
мають спільне походження, однакову форму і виконують одну й ту саму
функцію (або тканина — це стійкий, тобто закономірно повторюваний,
комплекс клітин, які подібні за походженням, будовою і пристосовані до
виконання однієї або кількох функцій). Між клітинами в деяких тканинах
знаходиться міжклітинна речовина, яка не має клітинної будови залежно
від виконуваної функції виділяють такі типи тканин: твірна, основна,
провідна, покривна, механічна, багато з них можна поділити на дрібніші
групи. Покривна, провідна, механічні і основні тканини (постійні
тканини) рослини виникають з твірної тканини, клітини якої безперервно
діляться і дають початок постійним тканинам. Твірна тканина, або
меристема, складається з клітин невеликого розміру з тонкою оболонкою і
великим ядром, які щільно прилягають одна до одної без міжклітинних
просторів. За розміщенням на рослині розрізняють верхівкові, бічні і
вставні твірні тканини. Верхівковою (апікальною) називають твірну
тканину верхівки стебла (конус наростання), верхівки кореня (ділянка
поділу), верхівок їхніх бічних відгалужень. Бічна тканина закладається
всередині стебла й кореня і зумовлює ріст стебла і коренів у товщину.
Вставна (інтеркалярна) буває в певних ділянках стебла і листка
(наприклад, біля основи міжвузля стебла злакових рослин), її клітини
забезпечують вставний, або інтеркалярний, ріст стебла. За
походженням твірні тканини бувають первинними і вторинними. Первинна
твірна тканина зумовлює розвиток проростка і первинний ріст органів,
тобто це клітини зародкових стебла і кореня, що діляться. Вторинна
твірна тканина виникає з первинної. До неї належить, наприклад, камбій,
поділ клітин якого дає ріст стебла і кореня в товщину у дводольних
рослин. З клітин твірної тканини (меристеми) формуються всі інші типи
тканин. Основну тканину зазвичай називають виповнювальною (або
паренхімою), оскільки вона створює ніби основу органів і заповнює
простір між провідними й арматурними тканинами. Розрізняють три групи
основних тканин: асиміляційну, запасливу і повітроносну (аеренхіму). Основна
асиміляційна тканина розміщена в усіх зелених частинах рослин. її
клітини містять хлоропласти, в яких здійснюється процес фотосинтезу.
Основна запаслива тканина заповнює м'які частини листків, плодів,
серцевину стебел та коренів. У її клітинах відкладаються на запас
поживні речовини. Основна повітроносна тканина багата, як правило, на
міжклітинні проміжки, заповнені повітрям. Міжклітинники, сполучаючись у
загальну сітку, забезпечують газообмін рослин. Покривна тканина
— це епідерма (епідерміс), корок та кірка. За походженням епідерма
(шкірка) — первинна покривна тканина — розвивається з апікальної
меристеми. Епідерма вкриває фотосинтезуючі органи рослини і молоді
корені. Найчастіше має один шар живих, без хлоропластів, тісно
притиснених одна до одної клітин. Стінки клітин звивисті і мають різну
товщину. Звернені до зовнішнього середовища стінки товщі і часто вкриті
товстим шаром кутикули (плівка з жироподібних речовин). Захисні
властивості епідерми можуть підсилюватися різними виростами — волосками. Як
правило, епідерма функціонує на рослині впродовж одного року (точніше,
впродовж вегетаційного періоду). З часом, найчастіше під осінь, замість
епідерми на стеблі утворюється вторинна покривна тканина — корок, що
входить до складу перидерми, яка, на відміну від епідерми, утворюється
лише на стеблах та коренях. Корок — багатошарова мертва тканина,
що утворюється за рахунок вторинної меристеми (коркового камбію).
Оболонки клітин корка потовщені і просочені речовиною, за складом
близькою до жирів, майже непроникною для води й повітря. ЦІ клітини
щільно зімкнені між собою (міжклітинників немає) і виконують основні
захисні функції. Клітини корка мертві, наповнені повітрям або
смолистими чи дубильними речовинами. Кірка утворюється на зміну
корку, тому її іноді називають третинною покривною тканиною. Типова
кірка спостерігається у деревних рослин. Перидерма під натиском
розростання стебла в товщину через 2—3 роки розривається. В глибших
шарах кори закладаються нові ділянки коркового камбію, які утворюють
нові шари корку. Ці нові відмерлі шари тканин ущільнюються,
деформуються і утворюють кірку (блок різнорідних відмерлих тканин). Функції
покривних тканин — захист органів від випаровування, висихання,
охолодження, різних пошкоджень. Разом з тим клітини епідерми
забезпечують газообмін (продихові клітини) і всмоктування роди та
розчинених у ній речовин (клітини епіблеми з кореневими волосками).
За
зовнішнім виглядом, будовою і біологічними особливостями вищі рослини
дуже різноманітні. До них крім квіткових і голонасінних належать
папороті, хвощі, плауни і мохи. Сучасних вищих рослин відомо не менш як
300 тис. видів, а на думку деяких ботаніків — не менш як 500 тис. Вищі
рослини — це новий етап еволюційного розвитку рослинного світу. У них
виробилось багато різних властивостей і пристосувань до життя в різних
умовах суходолу. З вищих рослин найбільшого розвитку і пристосування до
наземного способу життя досягли покритонасінні. У процесі
тривалої еволюції сформувались вегетативні органи: корінь та пагін І
змінені та пристосовані до наземного середовища органи розмноження.
Велика поверхня стикання із зовнішнім середовищем досягалась значним
галуженням надземної і підземної частин. Ускладнилась анатомічна
будова, сформувались тканини. Розвинулась покривна тканина, яка захищає
рослину від зайвого випаровування. Потреба в надходженні води й
мінеральних солей до надземних органів та зворотному відтоку органічних
речовин з листків в усі інші органи рослин зумовила формування
провідної тканини. А зі збільшенням фотосинтезуючих органів (листків)
розвинулась асиміляційна тканина. З'явились також запаслива, механічна
та інші тканини. Для вищих рослин характерним є чітко виражене
чергування двох поколінь: статевого (гаметофіта) і безстатевого
(спорофіта). Спорофіт почав поступово домінувати над гаметофітом. Лише
у мохоподібних гаметофіт переважає над спорофітом. У процесі
еволюції статевий процес ускладнився, утворились багатоклітинні статеві
органи, які захищали яйцеклітину від висихання. Жіноча гамета —
яйцеклітина — Рухливі, з джгутиками сперматозоїди у досконаліших типів
рослин (покритонасінних) перетворились на спермії без джгутиків,
втративши здатність до самостійного пересування. І якщо у більш давніх
наземних рослин (мохів, плаунів, хвощів і папоротей) спостерігається
залежність процесу запліднення від наявності води, то у більш
високоорганізованих типів (більшість голонасінних і всі покритонасінні)
спостерігається вже повна незалежність статевого розмноження від
краплиннорідкої води. Спорофіт — нестатеве диплоїдне покоління,
на якому утворюються органи нестатевого розмноження — спорангії. В них
після редукційного поділу утворюються гаплоїдні спори. З них
розвивається гаплоїдний гаметофіт.
Література: А. О. Слюсарев, О. В. Самсонов, Біологія Київ Вища школа 2002 р.
| 
