Чорна та кольорова металургія, хімія, целюлозно-паперова, керамічна та цементна промисловість утворюють єдину систему в світовому господарстві. Вони пе­реробляють мінеральну сировину в конструкційні матеріали. Розвиток науки та зростання потреб економіки в матеріалах високої якості сприяли як удосконален­ню традиційних матеріалів і способів їх виробництва, так і створенню принципово нових їх видів (пластмас, хімічних волокон, каучуків) та різноманітних композит них матеріалів (вуглепласти, металопласти, кераміко-металічні сполуки та ін.).

На чорні метали припадає 70-75 % обсягів конструкційних матеріалів, на пластмаси - 15 %. Важлива роль належить алюмінію. Все більшого значення на­бувають композитні матеріали, які особливо активно використовуються ; авіакосмічній та автомобільній промисловості, а також силікатні матеріали так званої тонкої кераміки, без якої неможливий розвиток електронної промисловості.

Металургія - основний виробник конструкційних матеріалів. Розрізняють чор­ну та кольорову металургію. Зростає значення порошкової металургії й виробництв, композитних матеріалів. Галузь споживає велику кількість сировини, матеріалів та енергії, є одним із найбільших забруднювачів навколишнього середовища.

Особливостями розвитку і розміщення чорної металургії в другій по­ловині XX ст. є послаблення її орієнтації на місцеву паливну та сировинну базу.. У минулому металургійні заводи будувались біля вугільних басейни (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія) або біля залізорудних баз (Лотарингія-Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається й нині під час освоєння нових мета лургійних баз (наприклад, розміщення металургійних заводів Індії, Бразилії, Ки­таю), але все більше заводів виникає на шляхах перевезення руд та палива або rf поблизу основних ринків збуту металу (металургія Японії, Республіки Корея. Італії, нові заводи ФРН, Франції, Росії тощо). До того ж, у світі накопичилися ве­ликі запаси металу в машинах, будовах, на транспорті, що є значною базою вто­ринних ресурсів (металобрухт), на який уже в усьому світі припадає 1/3, а в окре­мих країнах більша частина металургійної сировини, що використовується у ви­робництві. Це дає змогу підвищити частку металобрухту в доменному та сталеплавильному виробництві заводів або створювати мережу невеликих заводів, які виплавляють метал, використовуючи тільки вторинні ресурси.

Розвиток чорної металургії за останні два десятиліття уповільнився, що пояснюється зниженням металомісткості сучасного промислового виробництва, зростан­ням затрат на технічне оновлення виробництва, загостренням конкурентної боротьби на ринку металів та заміною металів пластмасами. В 1994 році в світі було ви. роблено 726 млн тонн сталі, 510 млн тонн чавуну, видобуто 531 млн тонн залізної руди (в перерахунку на вміст металу), що не набагато перевищувало показники 70-х років. Характерною рисою залишається висока концентрація виробництва: так у перших 12 країнах зосереджено 3/4 світового виробництва сталі. Водночас набирає потужність чорна металургія країн, що розвиваються, та країн нової індустріалізації: у цій галузі Бразилія й Індія входять до провідних країн світу, зрос­ло виробництво чорних металів в Республіці Корея, Тайвані, Туреччині, Мексиці.

Кольорова металургія світу в 1994 році виробила близько 45 млн тонн різних металів, в тому числі 19,2 млн тонн алюмінію. Традиційно в цій галузі розрізняють виробництво важких (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легких (алюміній, титан, магній), малих (ртуть, кадмій, сурма, кобальт), легуючих (воль­фрам, ванадій, хром, молібден), благородних (золото, срібло, платина), рідких і рідкоземельних (індій, германій, галій) металів.

Специфіка роботи галузі полягає в тому, що, з одного боку, постійно зростає по­пит на її продукцію - всі галузі широко використовують алюміній, в авіакосмічній промисловості зростає попит на титан, в атомній - на цирконій та гафній, в радіо­електроніці - на германій, індій, кобальт, талій, тантал, не кажучи вже про золото і срібло; з другого - перед виробниками гостро постають енергосировинні, екологічні та фінансові проблеми. Більшість промислове розвинутих країн бідні на руди кольорових металів. Значні сировинні бази мають тільки США, Росія, Китай, якоюсь мірою до них можна долучити Австралію та Канаду. Інші розвинуті країни переваж­но використовують довізні концентрати або металобрухт кольорових металів. Наве­демо, як приклад, особливості територіальної організації алюмінієвої промисловості. Тут склалися дві технологічні ланки: виробництво глинозему, яке знаходиться в країнах, що видобувають боксити, та електромістке виробництво алюмінію, яке зо­середжене переважно в економічно розвинутих країнах біля великих електро­станцій.

Хімічна промисловість - найбільш динамічна галузь системи виробництва конструкційних матеріалів. Всі провідні країни світу інтенсивно розвивають ви­робництво в цій галузі. Особливо помітне місце займають США (близько 1/5 світо­вого виробництва), Японія, Росія, ФРН (по 1/10), а також Китай, Великобри­танія, Франція, Італія, Україна.

Хімічна промисловість - найбільш складна за структурою галузь. Тут розрізняються підгалузі: виробництво напівпродуктів (основна хімія, хімія ор­ганічного синтезу); базові (полімерних матеріалів, мінеральних добрив); сировинні (гідрохімічні виробництва, нафтохімія, коксохімія, лісохімія тощо); переробні (ви­робництво фарб, лаків, фармацевтичних виробів, фототоварів, побутових хімікатів та ін.). В перспективі все більшого значення набуватимуть біотехнологічні вироб­ництва. Сучасні структурні зміни полягають у підвищенні частки наукоємних ви­робництв органічної хімії, пластмас, фармацевтичних препаратів та переробних і базових підгалузей і зменшення частки виробництв, що переробляють сировину і виготовляють напівпродукти.

Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго та водомісткість. Тому географія її дуже складна. Орієнтацію на місцеву сировину мають тільки гірничохімічні виробництва, всі інші (з-поміж яких переважають виробництва органічної хімії, що використовують нафту та газ як джерело вуглеводнів) не завжди залежать від місцевих ресурсів первинної сировини.

Вирішальну роль відіграє чинник можливості комбінування виробництва, утворення складних технологічних поєднань, що спираються на сировинні та енергетичні бази, нафто- та газохімічні комбінати. Водночас загострення енергетичної кризи й екологічних проблем штовхає підприємців до пошуку можливостей розміщення «брудних» хімічних виробництв у країнах, що розвиваються. Тому частка країн, що розвиваються, в хімічному виробництві постійно зростає.

Як же розміщене хімічне виробництво у світі? Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення та полімерів Північна Америка (США та Канада) також виробляє 1/4 продукції хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств і підприємств, що ви пускають агрохімікати. Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні комплекси Росії та України.