Географічне положення та берегова лінія Євразії

Євразія — найбільший на Землі материк. Його площа (з островами) перевищує 53 млн км2, що становить 1/3 частини суходолу. На матери­ку і прилягаючих до нього островах розташовані дві частини світу — Європа й Азія.

Материк цілком міститься у Північній півкулі. У Південній півкулі цілком або частково лежать тільки острови Індонезії. Перевалена частина Євразії розташована у Східній півкулі. Тільки крайня західна і східна частини материка і ряд островів знаходяться у Західній півкулі. -

Євразія — єдиний материк, що омивається всіма океанами. Вона має найбільш порізану берегову лінію. На заході материка моря Атлантично­го океану (Балтійське, Чорне, Азовське) глибоко вдаються в сушу. З південної сторони Європу відокремлює від Африки внутрішнє Серед­земне море. Особливістю берегової лінії Європи є наявність великої кількості півостровів (Скандинавський, Піренейський, Апеннінський, Вал-канський, Кримський та ін.), заток, проток, островів.

На південному заході, півдні і південному сході Євразії виділяються крупні півострови (Мала Азія, Аравійський, Індостан, Малаккський, Індо­китай), що омиваються водами ряду морів (Чорного, Середземного, Чер­воного, Аравійського, Андаманського) і значних заток (Перської, Бен­гальської). Малаккська протока і Швденно-Китайське море відокремлю­ють материк від найбільших у Євразії архіпелагів — Великих Зондських і Філіппінських островів.

На сході Євразії глибоко вдаються в суходол Жовте й Охотське моря. Далеко в море виступають півострови Корея, Камчатка. Особливістю Східної Азії є наявність островів (Японських, Курильських, Сахаліну), дугоподібно витягнутих уздовж узбережжя.

Багато островів і біля північного узбережжя Євразії (Новосибірські, Північна Земля, Земля Франца-Іосифа, Шпіцберген та ін.). Острови відо­кремлюють один від одного ряд окраїнних морів — Чукотське, Східно-Сибірське, Лаптєвих, Карське, Баренцове. Глибоко вдаються в сушу Біле море", Обська губа. З півостровів найбільш значними є Таймир, Ямал і Кольський.

Історія формування поверхні Південної Америки, основні форми рельєфу

За особливостями рельєфу і будови земної кори територію материка можна розділити на дві части — рівнинну і гірську.

Рівнини Південної Америки лежать на давній платформі. Формуван­ня фундаменту платформи відбувалося в археї-протерозої, після чого ця частина суходолу зазнавала повільних вертикальних коливань.

Зараз піднятими ділянками є щити — виступи кристалічного фунда­менту платформи. У рельєфі їм відповідають Бразильське і Гвіанське плос­когір'я. Опущеним ділянкам платформи відповідають низовини — Ама­зонська, Орінокська, Ла-Платська. Тут кристалічний фундамент покри­тий потужною товщею осадових порід. Низовини Південної Америки ма­ють одноманітний рельєф на відміну від зруйнованих ерозією плоскогір'їв.

Гірська частина материка — Анди — велика складчаста область, рухлива і більш молода ділянка суходолу. Формування Анд почалося ще в герцинську складчастість, але основне гороутворення пов'язане з аль­пійською складчастістю. Західна і північна частини Південної Америки продовжують формуватися внаслідок взаємодії літосферних плит. Океа­нічна плита не витримує напору материкової і підсовується під неї, спу­скаючись у мантію. У цьому місці утворилися океанічні жолоби (Чілійський, Перуанський). Край континентальної плити продовжує зми­натися в складки — гірські ланцюги Анд.

Молоде гороутворення супроводжується сильними землетрусами, активним вулканізмом. В Андах поширені форми вулканічного рельє­фу — конічні вершини, лавові плато.

Південна частина Анд, що лежить у помірному поясі, — царство льо­довиків і льодовикових форм рельєфу — морен, льодовикових долин — трогів, льодовикових цирків і т.п.

Вища точка Анд і всієї Південної півкулі — гора Аконкагуа (6960 м).