Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив,
розташований між Західною Європою та Північною Євразією, від
Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні.
Це території Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Словенії,
Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки
Югославії, Албанії. А також - території молодих незалежних країн,
колишніх європейських республік СРСР - Литви, Латвії та Естонії,
Білорусі, України та Молдови (мал. 65). Країни регіону досить
відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками
населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають тісно сплетену
сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що
дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну
єдність - Центральноєвропейський регіон. Великі політичні та соціально-економічні зрушення 90-х років сформували нову політичну карту цієї частини Європи. У
результаті розпаду СРСР Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія та
Естонія стали незалежними державами. Припинили існування Рада
Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і військова організація Варшавського
Договору, які були основними чинниками інтеграційних процесів у
Центральній Європі за часів соціалізму. Після розпаду СРСР
виникло нове політичне утворення - Співдружність Незалежних Держав
(СНД). Литва, Латвія та Естонія не входять до СНД. Україна бере активну
участь у двосторонніх економічних відносинах, утримуючись від участі в
наддержавних політичних та військово-політичних органах країн СНД. З
карти Європи зникла Німецька Демократична Республіка (НДР), яка
проіснувала з жовтня 1949 р. до жовтня 1990 p., до возз'єднання двох
німецьких держав - ФРН та НДР в єдину німецьку державу. На
території колишньої Чехословаччини мирним шляхом утворилися дві нові
суверенні держави: Республіка Чехія та Словацька Республіка. Замість
Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка розпалася в
результаті міжнаціонального збройного конфлікту, утворилося 5 держав:
Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина та Союзна
Республіка Югославія (СРЮ), що об'єднує Сербію та Чорногорію. З них
тільки Словенія є унітарною країною решта мають у своїх межах автономні
утворення: в Хорватії - Республіка Сербська Країна, в Македонії -
Албанська Автономна Ілірізька Республіка. На території Боснії і
Герцеговини - Сербська Республіка, що тяжіє до Югославії, та Хорватська
держава Герцеговина, що тяжіє до Хорватії, а також Республіка
Герцеговина, населена здебільшого мусульманами. Перебіг
політико-географічних процесів привів до виникнення інтеграційного
угруповання держав Центральної Європи - Центральноєвропейської
Ініціативи, в межах якої співробітничають колишні соціалістичні країни
Європи (крім Югославії), інші країни Європи (Австрія, Італія) та нові
незалежні держави - Україна, Молдова. Таким чином у Центральній Європі
виникають нові чинники інтеграції, але вже на іншій основі. У
90-ті роки найактивніше інтегрувалися в Центральну Європу країни Балтії
(Литва, Латвія та Естонія), тому в підручнику вони розглядаються в
межах цього регіону. Білорусь і Молдова вивчатиметься разом з країнами
Східної Європи, Північної та Центральної Азії. Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується: а)
компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного
боку знаходяться розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою
визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з
другого - країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної
Європи традиційними економічними партнерами; б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом; в)
розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх
напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі,
трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону
має Дунайська водна система; г) сусідським положенням.
Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією,
що мають добру транспортну доступність. До того ж кордони країн
проходять по територіях, які за своїми природними характеристиками не
створюють перешкод для транспортних сполучень. Природно-ресурсний
потенціал країн регіону дуже різний. Мінерально-сировинна база
представлена паливно-енергетичними ресурсами, рудною та нерудною
сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішими є буре
вугілля, яке переважно добувають відкритим способом. На кам'яне вугілля
багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії. Нафтогазоносні провінції є
на території Румунії (охоплює частково також Угорщину та Сербію), а
також в Албанії та Хорватії. Паливних ресурсів більше в
північній частині регіону, рудних - на півдні. Запаси залізної руди
незначні: більше їх у країнах Балканського півострова (Хорватія,
Боснія і Герцеговина, Македонія), є вона в Словаччині, Угорщині,
Румунії. Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів:
мідні та поліметалічні руди добувають як на півдні, так і на півночі.
Найбільше мідних руд - у Польщі, бокситів - в Угорщині. З-поміж нерудної сировини є запаси кухонної солі (Польща, Румунія) та природної сірки (Польща). Різні
грунтово-кліматичні умови спричинили істотні відмінності в якості
земельного фонду, що є основою розвитку агропромислового виробництва. Населення
Центральної Європи становить майже чверть населення усієї Європи.
Країни регіону відмінні за основними характеристиками населення, але
мають і деякі спільні риси. По-перше, демографічні процеси тут значною
мірою зумовлені наслідками Другої світової війни, що вплинуло на
кількість населення. По-друге, перебудова економіки на індустріальну
основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у
відтворенні населення, характері його розселення. У цілому для
країн Центральної Європи (крім Албанії) характерний перший тип
відтворення населення. Після повоєнного значного приросту з 70-х років
XX ст. намітилася тенденція до падіння темпів зростання населення. Це
пояснюється насамперед соціально-економічними причинами: поширенням
міського способу життя та відповідної суспільної орієнтації,
міграційними процесами, широким залученням жінок до суспільного
виробництва тощо. В результаті змінилася статево-вікова структура майже
всіх країн регіону в бік збільшення частки старших вікових груп, Що
свідчить про загальноєвропейський процес «старіння» населення. У
регіоні відбувся значний перерозподіл міського і сільського населення.
Кількість міського населення постійно зростає і нині в усіх країнах
регіону (крім Албанії) становить понад 50 %. Центральна Європа -
дуже добре освоєна і заселена територія. Розселення характеризуються
нерівномірністю, значними відмінностями між країнами. Найбільшу
густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина,
СРЮ, найменшу - країни Балтії. Кількість міст майже в усіх
країнах регіону зростає. Яскравим прикладом концентрації населення у
великому місті є Будапешт в Угорщині (мал. 66). Тут зосереджено майже
40 % міського населення країни, тоді як у цілому густота міських
поселень невисока. Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються
такі міські агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька,
Софійська, Белградська. У зоні впливу міських агломерацій
спостерігається і найвища концентрація сільського населення. Високу
густоту сільського населення має Албанія та Македонія. Населення
країн регіону зайняте переважно в промисловості (40-50 %), у
сільському господарстві (20-50 %) та у невиробничій сфері (15-20 %),
роль якої постійно зростає. Водночас для більшості країн регіону
зайнятість населення стає однією з гострих соціальних проблем. У
середньому рівень безробіття в країнах регіону становить 5-15 % і
коливається залежно від інтенсивності впроваджуваних реформ. Етнічний
склад населення Центральної Європи порівняно не дуже строкатий. Тут
проживають народи двох культурно-мовних сімей: а) індоєвропейської, до
якої входить слов'янська (поляки, чехи, словаки - західні слов'яни,
болгари, серби, хор вати, словенці та інші народи колишньої Югославії -
південні слов'яни), балтійська (литовці, латиші), романська (румуни)
та албанська (албанці) групи народів; б) уральської у складі
угро-фінської групи (угорці, естонці). У регіоні є як
однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на сучасному етапі
переважають процеси утворення однонаціональних держав. Загострюються
міжнаціональні відносини, що в ряді випадків виникають через конфесійні
відмінності. Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи
на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності,
об'єктивно пов'язані спільністю історичної долі, умовами формування
сучасної економіки і мають достатні умови для інтеграції в
загальноєвропейський і світовий простір.
|