Площа - 9,6 млн км,2. Населення - 1,2 млрд чоловік. Столиця - Пекін. Китай
- країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть Її зробив
вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства (мал. 101).
Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими
природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком
має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічне
розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх
необхідних товарах. Нині за розмірами ВВП. та економічним потенціалом
Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в
світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше
посилює економічні можливості Китаю. З дня проголошення в 1949
р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях
соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної
моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються
елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового
господарства. Провідною: політичною силою в Китаї ось уже майже
півстоліття є Комуністична партія Китаю, Китай - республіка.
Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників. В
адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5
автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський,
Тибетський, Гуансі Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста
центрального підпорядкування - Пе-кін, Тяньцзінь та Шанхай. З 1997 року
Сянган (Гонконг) є особливим адніністративним районом Китаю, а з 1999
року до КНР приєднається Аоминь (Макао). Природно-ресурсний
потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний
фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси а також
широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану. Природа Китаю багата і
різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або
степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на
півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного
Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану,
розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших
азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами. Площа
сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн гектарів,
або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято
лісами. Орні землі становлять близько 100 млн гектарів, або 11 %
земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна
збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж
площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн гектарів. Основна частина
орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться
тільки 12 % таких земель. Китай надзвичайно багатий сировинними
паливними і мінеральними ресурсами. Великі запаси залізної руди і руд
легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема
- в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ
руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного
та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів,
плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів. Промислові
запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного
Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів
зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю
перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі
знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному
сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф
китайських морів. У країні є значні запаси ядерної сировини: в
провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії.
Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом.
Річний стік річок Китаю - 2,7 тис. км3, що становить майже 9 % стоку
всіх річок земної кулі. Населення. Кожний п'ятий житель Землі -
китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття
характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності.
Природний приріст населення знизився до 1,2 % на рік. Тепер щороку
населення Китаю збільшується на 12-14 млн чоловік. Кількість економічно
активного населення становить понад 500 млн чоловік. Економіка
Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого
аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість
міст з населенням понад 1 млн чоловік становить вже більш як чотири
десятки. Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному
Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його
зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони
країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить
слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км" припадає тільки 1-4
чоловіки. Протягом останніх десятиліть у результаті активізації
економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили.
Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в
провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і
Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в
зонах міст-мільйонерів. Найбільшими містами Китаю є Шанхай
(понад 12 млн чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7),
Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн чоловік), а також
Далянь, Ухань, Ціндао та ін. Господарство. У розвитку економіки
КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки,
«великого стрибка», «культурної революції» і сучасних реформ. У
роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 pp.) була проведена
земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі.
Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної
політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки «великого
стрибка». Були поставлені нереальні завдання: за 3-5 років ліквідувати
економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було
надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою «вдосконалення»
сільського господарства стало створення «народних комун». Почався
економічний хаос, на подолання якого пішли роки. «Народні комуни»
розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і
присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось. З 1966
року в Китаї почався період «культурної революції» - політичної
кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок
масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів,
знову дезорганізоване господарство країни. Завдяки проведенню системи
заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний
розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося
від пріоритетів ідеологічних доктрин. У 1978 році було
проголошено курс на економічну реформу («гайге»). Реформу розпочали з
сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду,
була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло
виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в
промисловості. Розширилась самостійність підприємств. Водночас у
зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики «відкритих
дверей», тобто до політики співробітництва з усіма державами,
використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон. У
результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї
утворилось п'ять її форм: державна, колективна, особиста, приватна та
державно-капіталістична. Різко зросла кількість приватних підприємств,
в тому числі з участю іноземного капіталу. Оцінка сучасного
рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить
неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними
показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі
можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в
тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за
виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР
розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З
другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції
на душу населення порівняно невелике. За роки будівництва
соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства.
На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства
становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років
співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське
господарство близько 1/3. Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до
індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за
рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно
нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи
характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний
рівень цивільних галузей промисловості. Промисловість. У КНР
створено потужну багатогалузеву промисловість (мал. 102). Поряд з
традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові
галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна,
авіаційна, космічна, електронна. Структура енергобалансу
зберігає «вугільний» характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в
енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд
тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в
Північному Китаї. Нафти добувають понад 170 млн тонн. Основні райони
видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не
забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом
електроенергії - 840 млрд кВт/год - КНР посідає четверте місце в світі.
Мал. Промисловість Китаю Чорна
металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих
металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн тонн сталі і 96 млн
тонн чавуну, Виробництво металу представлене трьома групами
підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані,
Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний потужністю понад 10 млн тонн; в
другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя
група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи
провінцій. Машинобудування - найважливіша галузь китайської
індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають
продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і
устаткування для різних галузей промисловості, виробництво
металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і
сільськогосподарських машин. Розвинуте загальне машинобудування й
електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури
галузі є співіснування великих машинобудівних центрів, у яких
розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств,
що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю -
Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також Харбін, Далянь,
Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін. У хімічній
промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і
мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у
перерахунку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки
СІЛА. Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції
посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва
бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також
важливим виробником натуральних шовкових тканин. Основні підприємства
текстильної промисловості зосереджені Східному і Північному Китаї.
Найбільший центр текстильної промисловості -Шанхай, шовкових тканин -
Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисловості є також Пекін,
Тяньцзінь, Ціндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу. Сільське
господарство. Китай - велика сільськогосподарська країна. Тут збирають
понад 1/3 світового врожаю рису та просяних культур, зосереджено 1/10
світового поголів'я великої рогатої худоби і 2/5 свиней. Китай - один з
найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, сої, чаю, тютюну,
м'яса птиці, коконів шовкопряда. Для галузевої структури
сільського господарства характерне значне переважання рослинництва (в
основному продовольчих культур), частка якого становить понад 70 %
вартості валової продукції галузі. В самому ж рослинництві
спеціалізація того чи іншого району визначається співвідношенням трьох
груп Культур: зернових, технічних і овочевих. Зернове
господарство дає основну частку продовольства країни. Традиційною
Культурою є рис, який займає до 1/4 посівних площ. Щороку в Китаї
збирають близько 180 млн тонн цієї цінної культури. На півдні та в
районі Сичуань рис - основна зернова культура, в басейні р. Янцзи, крім
рису, вирощують пшеницю та ячмінь, на півночі рис поступається пшениці,
гаоляну (просяна культура) й кукурудзі. В південних районах збирають по
два, навіть по три врожаї рису на рік. Технічними культурами
засіяно близько 1/6 посівної площі. З-поміж волокнистих культур
основними є бавовник (1/4 світового виробництва) і джут. Важлива
цукроносна культура - цукрова тростина. Головними олійними культурами є
соя (близько 20 млн тонн на рік) й арахіс. Китай посідає друге місце в
світі (після Індії) за виробництвом чаю (580 тис. тонн на рік). Овочівництво
і бульбові культури (особливо батат і картопля) дають істотну частку
продовольства. Вирощують більш як сто видів різних овочів, зокрема
численні сорти капусти, редьки й ріпи, моркви, цибулі. Тваринництво
має різні напрями розвитку в східних і західних районах країни. У
східних районах частка тваринництва незначна в структурі виробництва,
важливе значення мають свинарство і птахівництво. Західна і почасти
північно-східна частини країни - зона екстенсивного тваринництва, яке
використовує великі пасовища. Тут розводять овець, кіз, коней,
верблюдів, а у високогірних районах яків. У територіальній структурі сільського господарства Китаю виділяються чотири зони. 1.
Зона богарного землеробства і тваринництва північної частини Східного
Китаю (північ Великої Китайської рівнини, Північно-Східний Китай та
Внутрішня Монголія). Тут зосереджена половина орних земель і 1/3
посівних площ. Зона дає третину зернових і стільки ж тваринницької
продукції. 2. Зона рисосіяння, субтропічних і тропічних культур
південної частини Східного Китаю (Східний, Центральний і Південний
Китай, улоговини і плато Південно-Західного Китаю). Це - один з
найстаріших районів світового землеробства, де зосереджено 40 % орних
земель Китаю, він дає 3/5 зерна країни і половину продукції
тваринництва. 3. Зона пасовищного скотарства й оазисного землеробства в Північно-Західно-му Китаї. 4. Високогірна зона Цінхаю і Тибету. Транспорт.
У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт
ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його
роботи виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів
має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів -
автомобільний, Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий. Найгустіша
мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій
Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських
об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на
узбережжі, через які здійснюється більша частина зовнішньоторгових
перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь,
Ціньхуандао, Тяньцзінь та Ціндао - на півночі. Гуанчжоу та Сянганна -
на півдні. Внутрішня частина держави забезпечена шляхами набагато
гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це
залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське
шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали. Зовнішньоекономічні
зв'язки. КНР з початку 80-х років активно розвиває політику «відкритих
дверей», яка передбачає активне залучення іноземного капіталу,
науково-технічне співробітництво, створення «особливих економічних
зон», в яких заохочується діяльність зарубіжних та спільних підприємств. Частка
КНР у міжнародній торгівлі залишається порівняно скромною. Переважає
вивіз продукції гірничодобувної, легкої промисловості і сільського
господарства в обмін на продукцію важкої промисловості. Китай вивозить
вугілля, нафту, кольорові метали, рис, бавовну, чай, тканини, одяг
тощо. Китайські товари легкої промисловості користуються попитом
на світовому ринку. В імпорті переважає довіз прокату, мінеральних
добрив та машин. 3/5 зовнішньоторгового обороту КНР припадає на Японію,
СІЛА та Східну Азію. Внутрішні відмінності. В Китаї склалися
такі історико-географічні райони: Північний Схід (Манчжурія), Північ
(східна частина країни на північ від Хуанхе), Схід (промислові
приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь,
Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як
економічні райони. Північний Схід - один з провідних
індустріальних районів Китаю. Його господарський профіль визначають
паливно-енергетичний, металургійний та лісопромисловий комплекси. Тут
розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис,
гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району -Шеньян,
Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь. Північ
- третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням
промисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і
наукоємні галузі - електроніка, електромашинобудування,
приладобудування, виробництво синтетичних матеріалів тощо. В цьому
районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є
зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної
діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої
Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо
освоєними. Східний Китай - найважливіший у господарському
відношенні район країни, на який припадає 30 % населення, 35 %
промислової і 30 % сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті
текстильна, суднобудівна, електронна, верстатобудівна, металургійна,
хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське господарство -
постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів,
свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий
потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін
(стара столиця країни), Ханчжоу, Ціндао, Фучжоу. Центр і Південь
- аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень
економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань.
Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї.
Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його
промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу
знаходяться важливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі
розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу
Азії. Північно-Західний район має несприятливі природні умови,
але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для
його розвитку в перспективі. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі. Південний
Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Си-Чуанська
улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і
різноманітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До
Південного Заходу належить також високогірний район Тибету, що має
суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний
центр ламаїзму, що є одним з напрямів буддизму. | Content-Disposition: form-data; name="file1"; filename=""
Content-Type: application/octet-stream
|