1. Зона мішаних лісів України

Зона мішаних лісів в Україні репрезентована Українським Поліссям. Південна межа Полісся проходить поблизу Львова, Шепетівки, Жито­мира, Києва, Ніжина, Глухова.

Поверхня Полісся — хвилясто-горбиста рівнина, складена переваж­но піщаними і супіщаними льодовиковими відкладами.

Клімат помірно континентальний, літо тепле, вологе, у липні від ч+17 (на заході) до +19 С (на сході). Зима м'яка, із частими відлигами, особливо на заході. Температури січня з заходу на схід змінюються від — -4,5 до -8 С. У середньому за рік в Українському Поліссі випадає 600-680 мм опадів. Кліматичні умови і рельєф обумовлюють велику густоту річкової сітки, утворення боліт.

Ґрунти зони дерново-підзолисті і болотні. Природну рослинність складають лісові, лучні і болотні види.

З лісів переважають соснові (бори), дубово-соснові (субори) і дубово-грабові. У ХУІ-ХУП ст. вся територія Полісся на захід від Дніпра була покрита лісами. Нині лісистість складає ляше 30%.

Середня розораність Полісся — понад 30% , а ділянки середньопід-золистих (досить родючих) ґрунтів розорані на 80%. Луки займають 10% території. Багато боліт осушено і перетворено на сільгоспугіддя.

Для Полісся характерні типово лісові тварини: козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, заєць, білка, борсук, із птахів — тетерев, глухар, рябчик. Водяться бобер, видра.

Українське Полісся поділяється на 5 фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся.

2.Лісостепова зона України

Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Ше­петівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна — по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія —— Красноград — Балаклія —Куп'янськ.

Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі — частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини.

Зональними типами грунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими маси­вами), а також типові чорноземи (під лучним різнотравним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. Із заходу на схід січневі температури змінюються від -5 до -8 °С, липневі — від +18 до +22 С. На заході випадає 550-750 мм, на сході — 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід.

У Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином дібро­ви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок.

Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40-50 до 5-10%. Середня розораність Лісо­степу складає 75%, а на Лівобережжі — навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур.

Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лбсь, дикий кабан, козуля, вовк, барсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини — заєць-русак, лисиця, гри­зуни (ховрашки, хом'яки, миші); із птахів — сіра куріпка, перепел.

Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпров­ську, Середньоросійську.

3. Степова зона України

Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп'янськ. Степ охоплює Причорноморську низо­вину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської ни­зовини, Донецьку і Приазовську височини, а також рівнини Криму.

У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9 С , температури лип­ня — від +20 до +24 °С. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід — від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.

Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в бал­ках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу ство­рено лісові полезахисні смуги.

Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок,

У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти — звичайні чорно­земи, типові чорноземи. Далі на південь — різнотравно-типчаково-кови­лові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь — сухі степи з роз­рідженим травостоєм із злаків, полину, солянок на каштанових ґрунтах.

Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Лу­ганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Харак­терні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів — жайворонки, перепели, куріпки, рідко — дрохви, орли.

Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Головні сільськогоспо­дарські культури -— озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баш­танні.

Степова зона України поділяється з півночі на південь на три під зони: Швнічностепову, Середньостепову та Південностепову.

4. Природні умови і природні ресурси

Чорного та Азовського морів

Чорне море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, оми­ває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії. Площа 422 тис. км2,. середня глибина 1271 м, максимальна — 2245 м. Кер­ченською протокою Чорне море сполучене з Азовським, протокою Бос­фор — з Мармуровим морем. У Чорне море впадають Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг та інші ріки.

Найбільший півострів — Кримський, найбільші затоки у берегів України - КаркінІтська, Каламітська, Феодосійська, Джарилгацька. Ост­ровів мало (Зміїний, Джарйлгач та ін.). Поширені піщані коси. Взагалі береги розчленовані мало.

Кліматичні умови Чорного моря визначаються розташуванням знач­ної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо жарке і сухе.

Середня солоність Чорного моря 21,8%о. Температура поверхневих вод влітку від +24 до +26 С, у мілководних затоках — до +29 С. Взимку температура води в середньому дорівнює +8 С. У суворі зими в північно-західній і півяічно-східній частинах Чорне коре замерзає.

Характерною особливістю моря є наявність у його глибинних водах сірководню, рівень якого підвищується і вже досяг позначок -100-200 м, що негативно відбивається на органічному житті.

У Чорному морі промислове значення мають червоні водорості, із риб — хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія, із безхребетних — мідії, креветки, устриці. Узбережжя Чорного моря — головний рекреа­ційний район України: Море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв'язках (порти Одеса, ІллІчівськ, Південний та ін.). Роз­почато освоєння шельфу (видобуток газу, у перспективі — нафти).

Азовські; море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану в межах України і Росії. Площа 39 тис. км2, середня глибина 7,4 м, Мак­симальна — 15 м (наймілководніше море Землі).

Найбільші затоки — Сиваш, Обіточна, Бердянська, Таганрозька. Ост­ровів мало. Характерні довгі піщані коси — Арабатська Стрілка (довжи­на 115 км), Федотова, Бердянська та ін. В море впадають Дон, Кубань, а також малі річки.

Для району Азовського моря характерним є помірно континентальний клімат. Влітку температура води в морі підвищується до +25-30 С, взимку на півночі має температуру від 0 до -З С, на півдні — від 0 до +3 С. У суворі зими море може повністю покритися льодом товщиною до 90 см.

Солоність води в морі збільшується, оскільки скоротився річковий стік головних рік. Рівень води в Азовському морі підтримується за раху­нок надходження солоніших вод Чорного моря. Солоність води в Азов­ському морі зараз досягла в середньому 13,8 %о і продовжує зростати, що згубно впливає на прісноводні види органічного світу.

Органічний світ Азовського моря характеризується високою продук­тивністю. Водяться азовський дельфін, 79 видів риб, з яких найбільше значення мають тюлька, хамса, камбала, бички, оселедець, а також осет­рові — осетер, севрюга.

Узбережжя Азовського моря використовується для рекреації. Найважливіші порти — Маріуполь, Бердянськ. Промислове значення ма­ють солі Сиваша. Шельф перспективний для пошуків нафти, газу, роз­сипних родовищ корисних копалин. У1999 р. біля мису Казантип відкри­то перше газове родовище.